Війна, яка триває в Україні з 2014 року і продовжилася в широкомасштабному форматі в лютому 2022 року, залишає після себе не лише зруйновані будинки та захоплені ворогом міста, а й понівечені душі та долі українських родин. Сьогодні важко знайти сім’ю, яку б не торкнулася ця трагедія. Хтось втратив сина, хтось – чоловіка або брата, військові – побратимів та посестер, а дехто – весь сенс життя. Попри весь біль і відчай, важливо не загубити себе. Як шукати й де знаходити сенси, хто зрозуміє нас і підтримає тоді, коли нам це дійсно потрібно?
Читайте также: Кіра Найтлі: “Я акторка, отже трохи божевільна”
З цим питанням ми звернулися до психологині Благодійного фонду “ТАПС” Світлани Тімофєєвої, яка має багаторічний досвід роботи з дорослими, дітьми та підлітками, родинами діючих та полеглих військовослужбовців.
“Переживання втрати — це природний наслідок будь-якої дії або умислу, які призвели до втрат. І хоча втрати в житті неминучі, кожна втрата – особлива. Адже ми – живі люди, з почуттями, привʼязаностями, мріями. Ми кохаємо, плануємо, будуємо спільно з іншими… І через це ми горюємо, тужимо і переживаємо скорботу, коли втрачаємо важливих нам людей”, – коментує Світлана Тімофєєва.
Втрата та всесвіт болю
Кожна втрата — це цілий всесвіт болю, різних спогадів і мрій, які ніколи не здійсняться. Мами, які втратили синів-військових, часто кажуть, що разом із ними поховали частину свого серця, і тому не бачать більше щасливого продовження життя, бо у них забрали віру в майбутнє. Дружини, які більше ніколи не почують кроків чоловіка в коридорі, змушені шукати в собі сили жити далі заради дітей. А якщо немає дітей, вони залишаються самотніми і часто навіть не хочуть починати нові стосунки.
Важко також і тим, хто чекав на дитину, коли отримав звістку про загибель коханого. Вагітні дружини — це жінки, чиї серця розриваються від суперечливих емоцій: щастя від майбутнього материнства та незбагненного темного горя від непоправної втрати. Від думки, що донька або син ніколи не обіймуть батька, а вона не зможе поділитися своєю втомою або радістю з коханим втрачається основа життя. Зникають сили. Діти військових, які залишилися без батьків, намагаються зрозуміти, чому тато більше не прийде на їхній ранок у садочку чи не пограє у футбол у вихідні. І як сильно не старалися рідні заповнити цей вакуум любові, пустка всередині залишається.
“Тато не прийде”, – каже мама… І додає тихо “ніколи”… Є й інша сторона – батьки, які втратили дочок на війні, думають, що не варті життя…І топлять горе в соромі. Брати й сестри, які не можуть прийняти, що більше не зателефонують, щоб почути звичне: «Як ти, зараз їду і йдемо в кіно?»
І самі військові — ті, хто пережив, але кожного дня бачить перед очима обличчя побратимів, яких уже немає. Втрата побратимів та посестер – теж важка тема, адже поки вони на фронті, військові стають родиною….Дуже часто вони втрачають страх або, навпаки, мотивацію. Одні – йдуть в важкі бої, щоб заглушити біль і вилити злість у помсту, інші – ніби каменіють, втрачають будь-які почуття і живуть автоматично.
Відкрито реєстрацію на безоплатну програму «Фінансова грамотність для підприємців»!
Запрошуємо підприємців, що прагнуть впевненості у фінансових рішеннях і готові масштабувати бізнес системно, на онлайн-програму від Vision Fund Ukraine у партнерстві з Ekonomika+ та Delo.ua.
П’ять кроків переживання воєнної втрати
- Заперечення — перша реакція: «Цього не може бути». Людина не вірить у те, що сталося.
- Гнів — коли біль проривається назовні: «Чому це сталося саме з нами?»
- Торг — пошук способів повернути минуле, хай навіть у думках: «Якби я тільки щось зробив інакше…»
- Депресія — усвідомлення реальності, коли смуток і безнадія накривають хвилею.
- Прийняття — коли біль не минає, але ти вчишся жити з ним.
Стадії не мають чітких термінів. Хтось затримується на одній із них надовго, а дехто пропускає кілька одразу. Кожна людина – неповторна особистість. І кожен, хто переживає втрату в першу чергу сам до себе має ставитися з розумінням і турботою. Без турботи про себе пережити горе – буде важче.
Читайте также: “Іноді один вечір у театрі може повернути людині надію”. Наталія Мацак про балет сьогодні
“Людина, у більшості випадків, може переживати горе без професійної допомоги, навіть коли спочатку спостерігається гостра реакція на втрату. В такому випадку звернення за допомогою до фахівців із психічного здоров’я не є обов’язковим, але може відбутися за бажанням людини. Для горя важливо мати вдосталь часу, щоб прожити, оплакати весь спектр його почуттів, перш ніж вдасться відгорювати втрату і перейти до нового етапу життя. Крім часу важливими є співчуття інших та самоспівчуття” – коментує Світлана Тімофєєва, психологиня БФ “ТАПС”.
Фонд “Тапс” у 2024 році видав і розмістив на сайті електронну версію посібника “Воєнна втрата. Як її пережити і жити далі” (Практичний посібник для родин полеглих Героїв України)”, в якому є багато практичних порад і рекомендацій для тих, хто втратив рідних на війні. Його можна використати в будь-який момент, щоб зрозуміти свої почуття після втрати та вирішити, чи потрібна підтримка психолога.
Коли варто йти до психолога
Горе — це природний процес, але є моменти, коли біль стає руйнівним. Якщо ви або ваші рідні: не спите ночами через тривожні думки, постійно відчуваєте провину або сором за те, що вижили, уникаєте людей і замкнулися в собі, не бачите сенсу жити далі — це вже сигнали, що пора звернутися до фахівця – це може бути психолог, психотерапевт і психіатр. Не бійтеся цих назв. Вони не навчать вас «забувати» — вони допоможуть навчитися жити, коли забути неможливо і давати собі раду.
“ Іноді буває так, що переживання горя залишається невирішеним, незавершеним, і ми можемо набути різноманітних психологічних проблем, які приводять до різних форм дезадаптації, яка ускладнює життя в соціумі. В такому випадку треба звертатися до спеціалістів або спільнот, які підтримують людей в такому стані і надихають жити” – коментує Світлана Тімфовєєва.
У випадку нормального перебігу скорботи, людина може переживати 4 фази. Вони, звісно, є орієнтовними та в кожного з нас можуть проходити в різній послідовності. Під час проходження кожного етапу горювання нам потрібна підтримка ззовні – від друзів або однодумців по втраті.
Якщо коротко, то ці чотири фази виглядають так, і в кожній фазі людині можна допомогти:
- 1 фаза (Небажання прийняти втрату, триває від кількох хвилин до днів.)
- 2 фаза (Вибух емоцій, триває орієнтовно від кількох тижнів до місяців.)
- 3 фаза (Пошуки, знахідки, розлука, триває орієнтовно від кількох місяців до років.)
- 4 фаза (Нове ставлення до себе та світу, триває від 1 до 2 років.)
В кожній фазі переживання втрати людині можна допомогти побачити життя. Тому, перед тим, як звертатися до фахівця, варто почитати посібник і розібратися самостійно. Адже деякі симптоми та прояви горювання або скорботи можуть бути легшими, ніж здаються і навпаки. Головне, це увага до свого або життя людини, яка переживає втрату. Дуже часто спілкування з собі подібними стає потужним і дуже якісним ресурсом для знаходження нових сенсів.
Читайте также: Що готувати у Великий піст. Пісні страви, які справді насичують
Додаткові ресурси:
Фільм «Людські Мости: Жити. Любити. Пам’ятати»
ПОРАДИ ПРО ПЕРЕЖИВАННЯ ВТРАТИ З ІСТОРІЯМИ РОДИН
ВОЄННА ВТРАТА: ЯК ЇЇ ПЕРЕЖИТИ І ЖИТИ ДАЛІ (ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК)
ПСИХОЛОГИ ФОНДУ «ТАПС»
АНКЕТА ДЛЯ ОТРИМАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ (безкоштовно)
Автор: Катерина Леонова
