Як пережити воєнну втрату та не втратити себе

Війна, яка триває в Україні з 2014 року і продовжилася в широкомасштабному форматі в лютому 2022 року, залишає після себе не лише зруйновані будинки та захоплені ворогом міста, а й понівечені душі та долі українських родин. Сьогодні важко знайти сім’ю, яку б не торкнулася ця трагедія. Хтось втратив сина, хтось – чоловіка або брата, військові – побратимів та посестер,  а дехто – весь сенс життя. Попри весь біль і відчай, важливо не загубити себе. Як шукати й де знаходити сенси, хто зрозуміє нас і підтримає тоді, коли нам це дійсно потрібно? 

Читайте также: Кіра Найтлі: “Я акторка, отже трохи божевільна”

З цим питанням ми звернулися  до психологині Благодійного фонду “ТАПС” Світлани Тімофєєвої, яка має багаторічний досвід роботи з дорослими, дітьми та підлітками, родинами діючих та полеглих військовослужбовців.

“Переживання втрати — це природний наслідок будь-якої дії або умислу, які призвели до втрат. І хоча втрати в житті неминучі, кожна втрата – особлива. Адже ми – живі люди, з почуттями, привʼязаностями, мріями. Ми кохаємо, плануємо, будуємо спільно з іншими… І через це ми горюємо, тужимо і переживаємо скорботу, коли втрачаємо важливих нам людей”, – коментує  Світлана Тімофєєва.

Втрата та всесвіт болю

Кожна втрата — це цілий всесвіт болю, різних спогадів і мрій, які ніколи не здійсняться. Мами, які втратили синів-військових, часто кажуть, що разом із ними поховали частину свого серця, і  тому не бачать більше щасливого продовження життя, бо у них забрали віру в майбутнє. Дружини, які більше ніколи не почують кроків чоловіка в коридорі, змушені шукати в собі сили жити далі заради дітей. А якщо немає дітей, вони залишаються самотніми і часто навіть не хочуть починати нові стосунки.

Важко також і тим, хто чекав на дитину, коли отримав звістку про загибель коханого. Вагітні дружини — це жінки, чиї серця розриваються від суперечливих емоцій: щастя від майбутнього материнства та незбагненного темного горя від непоправної втрати. Від думки, що донька або син ніколи не обіймуть батька, а вона не зможе поділитися своєю втомою або радістю з коханим втрачається основа життя. Зникають сили. Діти військових, які залишилися без батьків, намагаються зрозуміти, чому тато більше не прийде на їхній ранок у садочку чи не пограє у футбол у вихідні. І як сильно не старалися рідні заповнити цей вакуум любові, пустка всередині залишається.

“Тато не прийде”,  – каже мама… І додає тихо “ніколи”… Є й інша сторона – батьки, які втратили дочок на війні, думають, що не варті життя…І топлять горе в соромі. Брати й сестри, які не можуть прийняти, що більше не зателефонують, щоб почути звичне: «Як ти, зараз їду і йдемо в кіно?» 

І самі військові — ті, хто пережив, але кожного дня бачить перед очима обличчя побратимів, яких уже немає. Втрата побратимів та посестер – теж важка тема, адже поки вони на фронті, військові стають родиною….Дуже часто вони втрачають страх або, навпаки, мотивацію. Одні – йдуть в важкі бої, щоб заглушити біль і вилити злість у помсту, інші – ніби каменіють, втрачають будь-які почуття і живуть автоматично.

Banner

Відкрито реєстрацію на безоплатну програму «Фінансова грамотність для підприємців»!

Запрошуємо підприємців, що прагнуть впевненості у фінансових рішеннях і готові масштабувати бізнес системно, на онлайн-програму від Vision Fund Ukraine у партнерстві з Ekonomika+ та Delo.ua. Програма стартує 20 березня та допоможе розібратися з Cash Flow, відокремити особисті та бізнес-фінанси, підготуватися до залучення грантів і кредитів та вибудувати фінансову стратегію на кілька років уперед.

Зареєструватись

П’ять кроків переживання воєнної втрати

  1. Заперечення — перша реакція: «Цього не може бути». Людина не вірить у те, що сталося.
  2. Гнів — коли біль проривається назовні: «Чому це сталося саме з нами?»
  3. Торг — пошук способів повернути минуле, хай навіть у думках: «Якби я тільки щось зробив інакше…»
  4. Депресія — усвідомлення реальності, коли смуток і безнадія накривають хвилею.
  5. Прийняття — коли біль не минає, але ти вчишся жити з ним.

Стадії не мають чітких термінів. Хтось затримується на одній із них надовго, а дехто пропускає кілька одразу. Кожна людина – неповторна особистість. І кожен, хто переживає втрату в першу чергу сам до себе має ставитися з розумінням і турботою. Без турботи про себе пережити горе – буде важче. 

Читайте также: “Іноді один вечір у театрі може повернути людині надію”. Наталія Мацак про балет сьогодні

“Людина, у більшості випадків, може переживати горе без професійної допомоги, навіть коли спочатку спостерігається гостра реакція на втрату. В такому випадку звернення за допомогою до фахівців із психічного здоров’я не є обов’язковим, але може відбутися за бажанням людини. Для горя важливо мати вдосталь часу, щоб прожити, оплакати весь спектр його почуттів, перш ніж вдасться відгорювати втрату і перейти до нового етапу життя. Крім часу важливими є співчуття інших та самоспівчуття” – коментує Світлана Тімофєєва, психологиня БФ “ТАПС”.

Фонд “Тапс” у 2024 році видав і розмістив на сайті електронну версію посібника “Воєнна втрата. Як її пережити і жити далі”  (Практичний посібник для родин полеглих Героїв України)”, в якому є багато практичних порад і рекомендацій для тих, хто втратив рідних на війні. Його можна використати в будь-який момент, щоб зрозуміти свої почуття після втрати та вирішити, чи потрібна підтримка психолога.

Коли варто йти до психолога

Горе — це природний процес, але є моменти, коли біль стає руйнівним. Якщо ви або ваші рідні: не спите ночами через тривожні думки, постійно відчуваєте провину або сором за те, що вижили, уникаєте людей і замкнулися в собі, не бачите сенсу жити далі — це вже сигнали, що пора звернутися до фахівця – це може бути психолог, психотерапевт і психіатр. Не бійтеся цих назв. Вони не навчать вас «забувати» — вони допоможуть навчитися жити, коли забути неможливо і давати собі раду.

“ Іноді буває так, що переживання горя залишається невирішеним, незавершеним, і ми можемо набути різноманітних психологічних проблем, які приводять до різних форм дезадаптації, яка ускладнює життя в соціумі. В такому випадку треба звертатися до спеціалістів або спільнот, які підтримують людей в такому стані і надихають жити” – коментує Світлана Тімфовєєва.

 У випадку нормального перебігу скорботи, людина може переживати 4 фази. Вони, звісно, є орієнтовними та в кожного з нас можуть проходити в різній послідовності. Під час проходження кожного етапу горювання нам потрібна підтримка ззовні – від друзів або однодумців по втраті.

Якщо коротко, то ці чотири фази  виглядають так, і в кожній фазі людині можна допомогти:

  • 1 фаза (Небажання прийняти втрату, триває від кількох хвилин до днів.)
  • 2 фаза (Вибух емоцій, триває орієнтовно від кількох тижнів до місяців.)
  • 3 фаза (Пошуки, знахідки, розлука, триває орієнтовно від кількох місяців до років.)
  • 4 фаза (Нове ставлення до себе та світу, триває від 1 до 2 років.)

В кожній фазі переживання втрати людині можна допомогти побачити життя. Тому, перед тим, як звертатися до фахівця, варто почитати посібник і розібратися самостійно. Адже деякі симптоми та прояви горювання або скорботи можуть бути легшими, ніж здаються і навпаки. Головне, це увага до свого або життя людини, яка переживає втрату. Дуже часто спілкування з собі подібними стає потужним і дуже якісним ресурсом для знаходження нових сенсів. 

Читайте также: Що готувати у Великий піст. Пісні страви, які справді насичують

Додаткові ресурси:

Фільм «Людські Мости: Жити. Любити. Пам’ятати» 

ПОРАДИ ПРО ПЕРЕЖИВАННЯ ВТРАТИ З ІСТОРІЯМИ РОДИН

ВОЄННА ВТРАТА: ЯК ЇЇ ПЕРЕЖИТИ І ЖИТИ ДАЛІ (ПРАКТИЧНИЙ ПОСІБНИК)

ПСИХОЛОГИ ФОНДУ «ТАПС»

АНКЕТА ДЛЯ ОТРИМАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ (безкоштовно)

Автор: Катерина Леонова

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *