Про балет часто говорять мовою захоплення: про легкість, красу і майже нелюдську досконалість. Значно рідше — про ціну цієї досконалості, про внутрішню дисципліну й самотній діалог із собою. У розмові з WoMo прима-балерина Національної опери України, народна артистка Наталія Мацак говорить про те, чому зрілість у балеті варто сприймати як силу, що дає сценічному партнерству справжню глибину і чому театр під час великої війни залишається для людей не розкішшю, а способом утримати рівновагу.
Читайте также: Що готувати у Великий піст. Пісні страви, які справді насичують
– Балет – це насамперед дисципліна з дитинства. Що було для вас найважчим у професії не фізично, а психологічно? І як змінюється внутрішня стійкість із віком?
Балет дійсно починається з дисципліни. Але найскладніше в цій професії навіть не фізичне навантаження, а постійний внутрішній діалог із собою. Це життя в дуже високій планці вимог, іноді навіть вищій, ніж ставить світ.
Коли ти молодий артист, ти часто переживаєш кожну невдачу дуже гостро. З віком приходить інше відчуття, більша внутрішня опора. Ти починаєш розуміти, що мистецтво не стільки ідеальність, скільки правда. І ця правда з’являється саме з досвідом.
– У вашій професії тіло є інструментом і водночас зоною постійної вимогливості. Чи змінюється ставлення до власного тіла з роками?
Змінюється дуже сильно. У молодості ти дивишся на своє тіло насамперед як на інструмент, який має відповідати жорстким вимогам професії.
З роками приходить вдячність. Ти починаєш розуміти, через що це відчуття проходить заради сцени. І з’являється більше поваги, більше уважності. Мабуть, у певний момент ти перестаєш вимагати від тіла неможливого і починаєш працювати з ним як із партнером.
Відкрито реєстрацію на безоплатну програму «Фінансова грамотність для підприємців»!
Запрошуємо підприємців, що прагнуть впевненості у фінансових рішеннях і готові масштабувати бізнес системно, на онлайн-програму від Vision Fund Ukraine у партнерстві з Ekonomika+ та Delo.ua.
– У суспільстві досі існують стереотипи про «вік» у балеті. Чи відчуваєте ви цей тиск? І що б хотіли змінити в уявленнях про жіночу професійну зрілість?
Балет довго існував у дуже жорсткій системі уявлень про вік. Але мені здається, що світ поступово змінюється. Зрілість у мистецтві — це не слабкість. Навпаки, вона дає глибину, якої неможливо створити лише технікою. Я б дуже хотіла, щоб про жіночу зрілість у мистецтві говорили як про силу. Бо саме в цей період з’являється справжня свобода інтерпретації й розуміння ролі.
Зрозуміло, що з віком репертуар кожного артиста може змінюватися, багато залежить від того як артисту вдається зберегти свою фізичну та візуальну форму, але балет має безліч варіантів проявів для дорослих артистів, де вони можуть бути дуже переконливими, транслюючи свій досвід та глибину.
– Ви працювали з багатьма зірковими партнерами у різних країнах. Що для вас найважливіше в чоловікові на сцені?
Звичайно, партнерська техніка важлива. Але для мене найцінніше — це здатність слухати партнера. Балет — це не демонстрація двох окремих артистів. Це постійний діалог. І коли між партнерами виникає довіра, сцена починає дихати по-іншому. Тоді з’являється те, що складно пояснити словами, — та сама сценічна «хімія», яку глядач відчуває миттєво.
– Чи є роль, яку ви досі мрієте станцювати?
У балеті завжди є ролі, до яких ти внутрішньо доростаєш, або які ти не встиг опанувати. Але іноді навіть важливіше не станцювати нову партію, а повернутися до ролі, яку ти вже знаєш, але прожити її інакше — з новим життєвим досвідом. Балет прекрасний саме тим, що одна й та сама роль може відкриватися абсолютно по-новому на різних етапах життя.
– Під час великої війни театр продовжує працювати. Для чого сьогодні людям балет?
Мені здається, мистецтво сьогодні потрібне, як ніколи. Балет — це не втеча від реальності. Це спосіб її пережити. У складні часи людям дуже потрібне відчуття краси, гармонії, людяності.
Балет вчить відчувати світ складніше. Іноді один вечір у театрі може повернути людині надію. І це, мабуть, одна з найважливіших функцій мистецтва.
Читайте также: Новий тренд весни: чому манікюр «далматинець» витісняє леопард?
– Чи змінилося ваше розуміння місії балерини після 2022 року?
Так, дуже. Після 2022 року кожен український артист відчуває більшу відповідальність. Коли ти виходиш на сцену за кордоном, ти представляєш не лише себе, ти представляєш свою країну. І світ сьогодні дивиться на українських артистів із великою повагою. Бо культура стала ще одним голосом України.
Але аналізуючи ці чотири роки, можу точно сказати, що ми могли зробити та досягти значно більшого, і не лише зберегти цей вид мистецтва на рівні, а й суттєво його підвищити, але це вже не до артистів, а до системних помилок. Я маю на увазі, можна було створити більше власних постановок, глибше розвивати зв’язки з західними партнерами, допомогти артистам з інфраструктурою. Думаю, поки в країні є культурний перекос, в якому домінує скасування старого, однак недостатньо створюється нашого, українського.
– Яким ви бачите майбутнє українського балету?
Мені здається, що сила українського балету може бути саме в поєднанні традиції й нових пошуків. Класична школа — це фундамент, але водночас важливо, щоб з’являлися нові ідеї, нові теми й сучасна мова танцю. Та, звісно, для цього потрібно багато професійно переосмислити, бо дуже багато втрачено.
– Чим для вас стала участь у проєкті «Леся» Артема Шошина?
Це був дуже особливий досвід. Створити балет про життя Лесі Українки — це не звичайний художній проєкт. Це розмова з історією і з культурною пам’яттю країни.
Для мене було важливо доторкнутися до цієї теми мовою танцю, яка може передати те, що іноді неможливо висловити словами.
– Сцена і приватне життя. Чи поєднуються ці світи?
Це завжди баланс, який доводиться шукати. Сцена потребує повної віддачі. Але водночас саме близькі люди, сім’я, прості моменти життя дають ту енергію, яка дозволяє продовжувати цей шлях.
– Як виглядає ваш звичайний день?
Насправді він досить простий. Вранці зазвичай проходять клас і репетиції, адже це основа всього. Без щоденної роботи балет просто не існує. Іноді це гастрольний графік і вистави майже щодня, в інший час відбуваються різні процеси, пов’язані чи з балетом, або намагання щось наздогнати в житті.
А поза театром я дуже ціную звичайні речі — час із близькими, можливість побути в тиші. Саме ці моменти повертають баланс.
– Чи легко вам говорити публічно?
Не завжди. Я людина, яка багато чого переживає всередині. Іноді хочеться просто мовчати. Але є моменти, коли ти розумієш, що мовчання — не найкращий вибір. І тоді важливо сказати те, що відчуваєш, те, що багато хто боїться озвучити.
– Ким ви себе відчуваєте поза сценою?
Поза сценою я значно спокійніша людина. Сцена — це місце максимальної концентрації, енергії, іноді навіть боротьби. А в житті мені дуже близькі простота, тиша і можливість залишатися просто людиною, а не лише образом на сцені. Мабуть, найцінніше після сцени — це можливість повернутися до тиші.
Читайте также: 26 березня: Всесвіт готує потужний знак для чотирьох знаків Зодіаку
