Вона везла свого пораненого чоловіка на кріслі колісному довгих 13 кілометрів — під безперервні вибухи, прольоти ворожих дронів та повз тіла людей, які порятуватися, на жаль, не змогли.
Читайте также: Сікорський жорстко оцінив зустріч Рубіо з Лавровим: що сказав
Ця неймовірна історія евакуації 70-річного подружжя з Костянтинівки стала відомою завдяки волонтерам. В’їхати в майже оточене окупантами місто автотранспортом змоги вже не було, тож небезпечний шлях для пари довелося прокладати просто телефоном.
Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Олени Гущик.
52 роки праці та фатальний приліт міни
ТСН знайомиться із подружжям Мартиненків на ґанку їхнього нового помешкання під звук інструментів — робітники саме облаштовують пандус. Це одне із модульних містечок на Київщині для тих, хто вимушено покинув свій дім.
Наталія Мартиненко: «Ось уже три місяці минуло, трохи в глибину все пішло. Намагаєшся не згадувати, щоб не піднімати ці важкі спогади, але вночі буває так, що ще сниться… І будинок сниться, і це все».
Їхній дім за понад 700 кілометрів на схід вже оточений російськими окупантами. У Костянтинівці понад пів століття тому Федір та Наталія після весілля купили свій перший будинок.
Вони залишалися вдома до останнього: навіть коли минулого літа росіяни знищили в місті лікарню, аптеки, світло та зв’язок; навіть коли взимку розбомбили останній магазин. Аби відшукати хоч якийсь сигнал для телефонного дзвінка, пану Федору доводилося лазити на горище до сусіда. Саме там його вперше наздогнав ворожий дрон. А за кілька днів поруч прилетіла міна.
Федір Мартиненко: «Вдруге тільки зателефонував, хвіртку закрив — стовп чорного диму, і нічого не бачу, щось запекло тут. Дим розвіявся, сусід Сергій стоїть навпроти в дворі. Я кажу: “Сергію, я не зрозумів”. А він відповідає: “Що не зрозумів? Що живий залишився?”. От після того я більше з двору не виходив».
Уламок влучив у гомілку. Це поранення наклалося на важку форму цукрового діабету, і нога почала гнити. 8 років тому хвороба вже забрала у пана Федора іншу ногу. Аби врятувати єдину кінцівку, пані Наталія щодня промивала рану розчином хлорофіліпту та давала чоловікові по дві пачки знеболювального — це все, що для них змогли відшукати військові. Проте цього було замало: гангрена невблаганно з’їдала ногу. Відкладати евакуацію більше було нікуди.
Спроба порятунку, засада та 13 кілометрів пішки
Наталія знайшла телефон капеланів у соцмережах і благала про допомогу.
Вадим Гейко, капелан-доброволець Християнської служби порятунку: «Наталія знайшла мій номер десь у групах і попросила про допомогу. Ми вирішили йти пішки за ними. У нас була група з трьох осіб, але ворожий дрон нас помітив і завдав удару прямо по нашій групі… Один із нас отримав легкі поранення, і ми змушені були відійти. Ми не могли продовжувати евакуацію пішки».
О 05:15 ранку Наталія наважується вивозити чоловіка самотужки.
Пані Наталія Мартиненко: «Спочатку він казав: “Виходь сама”. А я йому: “Ти що? Сама ні за що не піду і тебе тут одного не залишу!”. Страшно було, чоловік боявся. А ми з ним йшли, я везла його, читала молитви — і “Отче наш”, і вірили, і плакали. Кажу: “Дідусю, ти теж читай!”. І оце ми йшли весь час».
Переправити візочок через річку допомогли сусіди, а далі довелося йти 13 кілометрів самій.
Читайте также: Гороскоп на 24 липня для всіх знаків зодіаку: день, коли фінансові операції будуть вдалими
Вадим Гейко, капелан-доброволець: «Я підбігав до Наталі — вона штовхала візок і кричала: “Я вже не можу!”. Але штовхала, робила крок за кроком і знову кричала: “Я вже не можу!”… Це жінка-герой. Вона вивезла свого чоловіка».
Часу на розмови не було взагалі: над головою знову гудів ворожий БпЛА. Евакуаційна група швидко завантажила подружжя у мікроавтобус.
Вже у лікарні Краматорська хірурги скажуть чітко: якби запізнилися бодай на день чи два — рятувати б уже було нікого. Федору ампутували другу ногу, і це врятувало йому життя.
Новий дім на Київщині та вічна вдячність
Будинок у спеціалізованому містечку Хансена на Київщині капелан Вадим відшукав за два тижні, поки подружжя перебувало на лікуванні в лікарні, завдяки розголосу історії у соціальних мережах. В адміністрації містечка одразу відгукнулися і заявили, що готові прийняти пару.
Коли Федора виписали з лікарні, волонтери привезли подружжя просто сюди, де їх дуже тепло зустріли.
Наталія Мартиненко: «Тут усе для людей з інвалідністю: це кухня, тут душова з комфортними поручнями біля унітазу. Є пральна машинка. На дивані чоловік вміщається, навіть розкладати не треба. А це нам обід безкоштовно дають — перше в баночках і друге. Ми поки наші очі не закриються, будемо вдячні волонтерам, пам’ятати їх будемо».
Вадим Гейко, капелан-доброволець: «Ми дружимо. Ми ризикували життям заради них, це частина нашого життя, і сьогодні вони — наші справжні друзі».
Місяць тому сусіди передали подружжю гірку звістку: їхнього рідного будинку на Донеччині більше немає — його вщент знищили росіяни. Втім, Федір та Наталія живі — завдяки незламній боротьбі, коханню та небайдужості людей поруч.
▶ На YouTube-каналі ТСН можна переглянути за цим посиланням: “Сама не піду і тебе не залишу”! ❤️ 70-річна жінка 13 км рятувала чоловіка на кріслі колісному
Читайте также: Рецепт печінкового паштету з ягідним джемом: незвичне поєднання, яке здивує навіть гурманів
