Президент США Дональд Трамп опинився у скрутному становищі у протистоянні з Іраном, де контроль над Ормузькою протокою став головним важелем впливу Тегерана. Журналісти попереджають: відчайдушні спроби американського лідера вийти переможцем можуть призвести до небезпечної ескалації.
Читайте также: У НАТО помітили тривожний сигнал від РФ: у Польщі розкрили, до чого готується Кремль
Про це йдеться у статті The Conversation.
Торік в Овальному кабінеті Трамп у момент відвертої самовпевненості різко розкритикував президента України Володимира Зеленського. Він дорікнув українському лідеру недостатньою вдячністю за американську підтримку в екзистенційній боротьбі держави проти російського вторгнення і сказав йому: «У вас немає карт».
Тепер, більш ніж через рік, у протистоянні з Іраном у схожій ситуації опинився сам Трамп — він не має виграшної комбінації.
У військовому плані Іран навряд чи може зрівнятися зі Сполученими Штатами. Однак Тегеран успішно використовує свій вплив на Ормузьку протоку — один із найважливіших важелів у нинішньому протистоянні. Трамп може скільки завгодно заявляти, що протока відкрита для комерційного судноплавства, але самими заявами забезпечити її безпечне функціонування він не здатен.
Цього тижня США відновили бомбардування Ірану, намагаючись позбавити його контролю над протокою. Водночас, якщо Трамп відчує, що опинився в глухому куті, він може вдатися до ще більш небезпечної ескалації.
Як Іран використовує свої важелі впливу
Вплив Тегерана на Ормузьку протоку ґрунтується на його здатності блокувати або ускладнювати рух через цей стратегічний маршрут — це один із класичних інструментів асиметричної війни.
Що довше Іран зможе утримувати протоку закритою, то сильніший тиск він чинитиме на США та їхніх партнерів у Перській затоці, змушуючи їх шукати шляхи до завершення війни. Через цей вузький морський коридор щодня проходить близько 20% світових постачань нафти й газу, а також значні обсяги сірки, аміаку, сечовини та гелію.
Події останнього тижня продемонстрували, що Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) у будь-який момент може створити загрозу для комерційного судноплавства, використовуючи безпілотники або ракети. При цьому, попри масштабні американські бомбардування від початку війни, більшість іранських ракетних об’єктів уздовж протоки вже відновила роботу.
У таких умовах страхові компанії, зокрема Lloyd’s of London, можуть або взагалі відмовлятися страхувати проходження суден через протоку, або встановлювати настільки високі страхові премії, що перевезення стануть економічно невигідними — принаймні доти, допоки триватиме війна.
Водночас можливості КВІР не обмежуються загрозами для судноплавства. Іранські сили також здатні завдавати ударів по об’єктах у будь-якій державі Перської затоки, що вони й демонстрували цього тижня у великих масштабах. Значних пошкоджень зазнали численні американські військові бази в регіоні.
У результаті було зруйновано і уявлення про те, що сама присутність США як «гостя» автоматично гарантує безпеку державам Перської затоки.
Чому Трамп може вдатися до ескалації
Фактично військового рішення, яке дозволило б відкрити Ормузьку протоку, не існує.
Водночас ні іранська влада, ні адміністрація Трампа не зацікавлені в новому масштабному витку бойових дій. Обидві сторони мають надто багато ризиків і втрат — лише американські військові операції вже могли стати США більш ніж у 100 млрд дол. Затяжна війна не принесе вигоди жодній зі сторін.
Проте прихильники жорсткої лінії в Тегерані, яких надихнув емоційний тиждень національної жалоби за верховним лідером Алі Хаменеї, який загинув мученицькою смертю, демонструють значно більшу готовність до продовження конфлікту, ніж прагматичніші керівники інших держав. На думку аналітиків, вони можуть ще багато місяців витримувати американську морську блокаду та удари з повітря.
Хоча для більшості іранців такий сценарій не є бажаним, нинішній режим, схоже, опинився у вигіднішому становищі, ніж на початку війни.
Читайте также: Б’юті-секрет нового образу Шарліз Терон: як повторити її зачіску з прем’єри “Одіссеї”
Трамп же дедалі сильніше прагне продемонструвати, що саме він вийшов із протистояння переможцем. З огляду на те, що багато традиційних стримувань і противаг, які раніше обмежували президентські повноваження, ослабли, ризик необдуманої ескалації є цілком реальним.
Зокрема, Трамп уже тривалий час погрожує атакувати цивільну інфраструктуру Ірану, включно з електростанціями та опріснювальними установками. У відповідь іранська влада може завдати ударів по енергетичних об’єктах країн Перської затоки.
Подібний сценарій уже реалізовувався під час цієї війни, коли Іран атакував енергетичну інфраструктуру одразу в кількох державах регіону. Якщо такі об’єкти знову опиняться під ударами, це може спричинити тривалі наслідки для світової економіки.
А подальше загострення, за якого прямими цілями стануть 400 опріснювальних установок, від яких країни Перської затоки залежать у постачанні населенню питної води, може призвести до катастрофічних наслідків.
Іранська влада також може спробувати вплинути на хуситів у Ємені, аби вони перейшли від нинішнього блокування проходу ізраїльських суден через Баб-ель-Мандеб до відновлення атак на судна в цьому стратегічному морському коридорі на південному вході до Червоного моря. Через протоку проходить близько 10% світової торгівлі.
До цього часу хусити не відновлювали масштабні атаки. Однією з причин стало те, що після багаторічної війни їм вдалося укласти перемир’я із сусідньою Саудівською Аравією.
Проте тепер це припинення вогню, схоже, опинилося під загрозою. Після атаки на аеропорт цього тижня хусити звинуватили в ній саме Саудівську Аравію.
Наземна кампанія США в Ірані стала б катастрофою
Ширший контекст полягає в тому, що військові операції, засновані виключно на авіаударах, ніколи не призводили до повалення режиму. Водночас є й інший важливий факт: попри колосальну військову силу, США не здобували перемоги у великій війні протягом останніх 80 років.
Серйозне розширення військової кампанії проти Ірану вимагало б від Вашингтона залучення американських «чобіт на землі», як це було в Іраку два десятиліття тому. Однак навіть міжнародна коаліція, до складу якої входили сотні тисяч військовослужбовців, не змогла забезпечити стабільність в Іраку після вторгнення 2003 року. До того ж Іран майже вчетверо більший за Ірак. Важко уявити, що для встановлення контролю хоча б над гірським південним узбережжям Ірану можна було б сформувати сили, які були б істотно більшими.
Поширення сучасних дронів також ознаменувало початок нової епохи війни. І саме Іран, схоже, має кращі можливості для використання цієї реальності, ніж США. Тегеран володіє надзвичайно потужною військово-промисловою базою, завдяки якій протистояння з найсильнішою армією світу виявилося набагато рівнішим, ніж можна було очікувати.
Наслідки для потенційної американської наземної операції очевидні: будь-які сили, які спробували б окупувати навіть обмежену ділянку іранського узбережжя або острів Харк, зіткнулися б із надзвичайно потужним опором.
Водночас небезпека значно масштабнішої ескалації нікуди не зникла. Серед можливих сценаріїв — дуже малоймовірне, але все ж не нульове застосування США тактичної ядерної зброї. Такий крок відкрив би скриньку Пандори з глобальними наслідками.
Тож який варіант для Трампа є найкращим? Дозволити Ірану зберегти посилений контроль над Ормузькою протокою означало б створити небезпечний прецедент. Однак, можливо, саме цей сценарій виявиться найменшим злом порівняно з усіма іншими потенційними наслідками.
Нагадаємо, за даними The Wall Street Journal, Трамп схиляється до розширення військових операцій проти Ірану. Обговорюються варіанти посилення авіаударів, захоплення іранських територій біля Ормузької протоки та бомбардування ядерного об’єкта в горах. Остаточного рішення ще немає. Водночас президент США скептично ставиться до введення сухопутних військ. Експерти попереджають, що ескалація може поглибити конфлікт на Близькому Сході, спричинити зростання цін на бензин і негативно вплинути на рейтинг республіканців перед виборами.
Читайте также: Повітряна тривога шириться Україною: існує загроза балістики
