Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко намагається уникнути прямого вступу у війну проти України на тлі безпрецедентного тиску з боку Росії. Загроза тотального знищення білоруської критичної інфраструктури з боку Києва змушує диктатора обережно маневрувати між жорсткими вимогами Кремля та власною безпекою.
Читайте также: В Україні з’явиться купюра 2000 грн: чи загрожує це новим стрибком цін
Про це пише Zeit.
Зміна риторики та зовнішній тиск
Автори статті звернули увагу, що коли Лукашенко починає постійно повторювати одну й ту саму фразу, варто бути максимально обережним, адже правдою може виявитися абсолютно протилежне. Протягом останніх тижнів він наполегливо повторює тезу про те, що не дозволить втягнути Білорусь у російсько-українську війну.
Цю заяву Лукашенко озвучив перед випускниками офіцерського училища в Мінську, пообіцявши не відправляти їх «у цю бійню». Аналогічні запевнення щодо небажання війни пролунали під час зустрічі з російським послом, у розлогому інтерв’ю арабському телеканалу Al Arabiya, а також на кількох публічних пресконференціях у червні.
Попри ці миролюбні заяви, європейські уряди та Україна продовжують із серйозним занепокоєнням спостерігати за ситуацією в Білорусі. Декілька європейських посадовців повідомили про невпинне зростання тиску з боку Росії на білоруського правителя з метою примусити його до активнішої участі у військовій кампанії проти України.
Відчувши цю напругу, президент Франції Еммануель Макрон навіть телефонував до Мінська, щоб особисто попередити про катастрофічні наслідки можливого вступу у війну. Після цього Олександр Лукашенко на цілих два дні усамітнився з Володимиром Путіним у його віддаленій резиденції на Валдаї, звідки без жодних коментарів полетів до Китаю.
Баланс сил та роль Білорусі
Олександр Лукашенко, який утримує владу вже 31 рік за допомогою хитрощів і сили, опинився у вкрай складній ситуації. У перші роки збройного конфлікту він досить комфортно почувався в ролі помічника, дозволивши російським військам пройти через свою територію для наступу на Київ у лютому 2022 року. Білоруські підприємства стабільно постачали зброю та комплектувальні деталі для російського військово-промислового комплексу, а віднедавна почали продавати Росії ще й бензин, дефіцит якого виник через атаки на нафтопереробні заводи.
Однак безпосередньої участі у бойових діях країна наразі не бере: з її території не злітають російські бойові літаки чи дрони. Армія РФ використовує лише місцеві телевежі та ретранслятори для кращої навігації своїх безпілотників під час дальніх атак.
Проте ситуація на фронті змінюється, і це робить становище білоруського диктатора дедалі менш комфортним. Попри колосальні втрати, просування російських військ залишається мінімальним, тоді як українські далекобійні дрони завдають величезної шкоди глибокому тилу РФ. За таких умов відкриття другого фронту або навіть створення видимої загрози з півночі змусило б українське командування перекинути значні сили на захист кордону, послабивши позиції на Донбасі.
Тому цілком очевидно, що Путін може посилювати тиск на свого союзника саме зараз. Водночас абсолютна більшість білорусів категорично не бажає воювати проти України, що змушує диктатора позиціювати себе у внутрішній політиці як гаранта миру.
Читайте также: Чому навіть заможні люди купують у секондгендах: психологи назвали справжню причину, і справа не в економії
Нова українська стратегія стримування
На тлі цих подій українське керівництво кардинально змінило свій підхід до сусідньої держави, відмовившись від політики нейтральної стриманості на користь жорсткого стримування. У перші роки війни президент України Володимир Зеленський намагався уникати будь-яких провокацій, адже другий фронт на півночі не відповідав інтересам держави. Він роками ігнорував спроби контактів з боку білоруської опозиції, яка переважно перебуває у вигнанні після жорстокого придушення протестів 2020 року.
Проте після стабілізації лінії фронту та початку масового виробництва власних далекобійних дронів баланс сил між двома лідерами суттєво змістився на користь українського президента. Наприкінці травня Зеленський публічно попередив про наявність 500 визначених цілей на території Білорусі у разі її втручання. До цього списку увійшли:
об’єкти критичної інфраструктури;
промислові підприємства;
військові бази та опорні пункти.
Риторика Києва продовжує загострюватися, адже Зеленський прагне не лише запобігти нападу, але й витіснити Олександра Лукашенка з ролі російського прихильника. Наприкінці червня український президент висунув жорсткий ультиматум, вимагаючи від Мінська прибрати з прикордонної зони підсилювачі сигналу, які дозволяють російським дронам тероризувати українських цивільних. У разі відмови Київ пригрозив розв’язати цю проблему самостійно.
Ба більше, у своєму відеозверненні Зеленський наголосив, що Україні відомі всі білоруські заводи, які постачають Росії компоненти для бронетехніки, ракетних систем та паливо для ведення війни. Усі ці дії, за словами українського лідера, автоматично втягують Білорусь у війну.
Вразливість диктатури та наслідки
Ще рік тому такі різкі заяви з боку Києва здавалися неможливими через вкрай важке становище української армії. Тоді Лукашенко відчував повну безпеку за спиною Путіна й дозволяв собі називати українського президента «дрібною мерзотою» та «наркоманом». Нині ж білоруський правитель змушений орієнтуватися між ослабленим кремлівським диктатором та дедалі більш впевненим у собі українським президентом.
Він обрав обережний «середній шлях» — утримується від словесної ескалації та несподівано визнав надзвичайну вразливість своєї країни. В інтерв’ю Al Arabiya він заявив, що його країна лежить перед українськими військовими «як на тарілочці», тому Києву немає чого боятися. І хоча офіційної публічної реакції на ультиматум щодо ретрансляторів не було, головнокомандувач ЗСУ Олександр Сирський нещодавно повідомив, що з чотирьох підсилювачів сигналу в робочому стані залишився лише один.
Функцію публічного обурення на адресу України Мінськ повністю делегував своїм російським партнерам. Міністерство закордонних справ РФ назвало українські погрози зухвалими та безсоромними, а речник Путіна висловив упевненість у здатності Білорусі самостійно захиститися від «абсолютно агресивних жестів». Проте реальність полягає в тому, що Білорусь справді не має дієвих засобів для захисту від українських ударних безпілотників середнього та дальнього радіуса дії, і в Москві це чудово розуміють.
Саме ця критична слабкість може стати вирішальним фактором, який утримає Путіна від примусу свого союзника до вступу у війну. Зрештою, ціла країна зі збереженими нафтопереробними заводами та стабільним постачанням зброї принесе російському диктатору значно більше користі, ніж зруйнований союзник, який сам потребуватиме термінового військового захисту, резюмують автори статті.
Читайте также: Масштабна пожежа в Іспанії забрала десятки життів: люди згоріли в автомобілях
