Ідея «третього ока» століттями надихала філософів, містиків і прихильників духовних практик. Однак сучасна наука дивиться на це поняття зовсім інакше. Як пише видання New York Post, вчені змогли простежити походження так званого «третього ока» людини — невеликої структури, яку приховано глибоко всередині черепа. Йдеться про епіфіз, або шишкоподібну залозу, яку ще називають «оком розуму».
Читайте также: “Втрачене місто” глибоко під водою: в Атлантичному океані знайшли унікальне середовище
Результати дослідження, опублікованого в журналі Current Biology, допомогли пояснити не лише походження цієї загадкової частини мозку, а й те, як еволюціонували наші очі.
Що таке людське «третє око»
Попри романтичну назву, третє око — це не додатковий орган зору. У людини його роль виконує шишкоподібна залоза — невеликий орган розміром із горошину, розташований у центрі мозку. Вона присутня майже у всіх хребетних тварин, від жаб і котів до людини.
Саме епіфіз виробляє мелатонін — гормон, який регулює цикли сну та неспання, і допомагає організму розрізняти день і ніч. Дивовижно, але ця структура давно втратила прямий контакт із сонячним світлом, хоча досі залишається одним із головних регуляторів наших біологічних ритмів.
575 мільйонів років у минуле
Щоб зрозуміти походження людського зору, дослідники звернулися до одного з найдавніших предків хребетних — маленької морської істоти, схожої на личинку, яка жила приблизно 575 мільйонів років тому. У неї було одразу три світлочутливі органи, а саме, два бокові ока для орієнтації у просторі та третє око у верхній частині голови для контролю рівня освітлення та визначення положення тіла. Саме ця «триока» будова могла стати початковою моделлю розвитку зорової системи.
Близько пів мільярда років тому еволюція зробила несподіваний поворот. Частина наших предків почала жити в осадових породах морського дна. Для такого способу життя бокові очі стали майже непотрібними.
Щоб не витрачати зайву енергію, організм поступово відмовився від них, залишивши лише центральний світлочутливий орган. Він допомагав визначати, де верх і низ, а також відрізняти день від ночі.
Читайте также: Паливна криза охопила РФ: стало відомо, які країни продаватимуть бензин Путіну
Як людство повернуло собі очі
Згодом деякі представники цих древніх істот повернулися до відкритого морського середовища. Для виживання їм знову знадобилася навігація, а отже — повноцінний зір.
Оскільки інших «запасних» органів не було, частини третього ока почали зміщуватися до боків голови та поступово перетворилися на сітківки сучасних очей. Саме тому, як показало дослідження, наші очі та епіфіз мають спільне еволюційне походження. Раніше частина науковців припускала, що вони розвивалися окремо, але нові дані свідчать про інше.
Отже, нове дослідження вкотре нагадує, наскільки дивовижною є еволюція. Те, що сьогодні ми називаємо шишкоподібною залозою, виявилося відлунням давнього третього ока, яке супроводжує наших предків уже сотні мільйонів років.
І хоча воно більше не допомагає нам бачити світ, його роль залишається надзвичайно важливою. Саме ця маленька структура всередині мозку щодня підказує організму, коли прокидатися, коли засинати і як жити у ритмі світла та темряви.
Можливо, наше «третє око» не відкриває двері до містичних світів, однак історія його походження виявилася не менш захопливою.
Читайте также: Росіяни вдарили ракетами по Сумщині: пошкоджено заклади освіти, є постраждала
