Війна, яка триває вже п’ятий рік, критично загострює і без того катастрофічну демографічну ситуацію в Україні. До хронічно високого рівня смертності та рекордно низької народжуваності додалися масштабні міграційні виклики. Сьогодні суспільством ширяться чутки про майбутнє засилля іноземних робітників, яких начебто масово привозять до нас на роботу. Водночас мільйони українських чоловіків залишаються за кордоном, а питання їх примусового повернення з ЄС викликає гострі дискусії.
Читайте также: Нові правила військової служби в Україні: скільки платитимуть та як оформити контракт
Про те, якою є реальна ситуація на ринку праці, чому влада робить ставку на іноземців замість подолання внутрішнього безробіття, чи загрожує Україні втрата етнічної ідентичності та чи реальна примусова депортація українських чоловіків з Європи, в інтерв’ю ТСН.ua розповів Олександр Гладун, заступник директора з наукової роботи Інституту демографії та досліджень якості життя імені Михайла Птухи НАН України.
Ринок праці під час війни: скільки іноземців уже в Україні
— В Україні все частіше фіксують нібито масове прибуття трудових мігрантів: то індусів бачили на Київщині, то на Житомирщині, то на Закарпатті. Якою, на вашу думку, насправді є ситуація зараз?
— Загалом мені важко назвати конкретну кількість трудових мігрантів в Україні, тому що в ЗМІ озвучують різні числа, повідомляють про різну кількість таких людей. А офіційні дані теж дуже цікаві. Наприклад, Державна служба зайнятості говорить лише про кількість виданих дозволів на роботу в Україні у різні роки. Але інформація про те, скільки з цих людей залишилося у нас працювати, а скільки поїхало з України, відсутня, про це не говорять.
Також озвучувалася цифра, що майже шість тисяч трудових мігрантів зараз працює в Україні. Але, я думаю, що ця цифра не відповідає дійсності.
— Тобто трудових мігрантів в Україні більше, ніж видано дозволів?
— Якщо спиратися лише на кількість виданих дозволів на в’їзд іноземців до України, то тут варто мати на увазі, що іноземці приїжджають до нас і на навчання.
А от щодо приїзду саме на роботу, то це питання треба аналізувати глибше. Але вже зараз можу сказати: перше — кількість іноземців, яких залучають на вітчизняний ринок праці, збільшується, і це однозначно. Друге — зараз це вже є державною політикою, тобто відбувається цілеспрямоване залучення іноземців. І далі їх залучатимуть усе більше й більше. Про це свідчить і те, що люди бачать на вулицях своїх міст та сіл, а також обговорюють між собою.
— То люди не просто так обговорюють появу іноземців? Наприклад, в одному селі на Київщині мешканці найняли бригаду для ремонту даху. Приїздили робітники у дві зміни, по 3–4 працівники. Жодного українця серед них не було — люди східної національності, розмовляють російською. Ще й дорого беруть за роботу.
— Цілком можливо. Як я вже казав — це державна політика. Ба більше, можна впевнено прогнозувати, що потік трудових мігрантів лише збільшуватиметься. Про це свідчить те, що зараз відбувається на законодавчому рівні в Україні. А саме — розглядається проєкт Закону «Про внесення змін до деяких законів України про працевлаштування іноземців та осіб без громадянства». Документом планується внесення змін у закони «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та «Про зайнятість населення».
У цьому документі є пункт, який називається «Вільний доступ до ринку праці в Україні мають», а далі перераховано тих, хто матиме цей вільний доступ, зокрема іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні. А також громадяни Європейського Союзу, тобто всіх європейських країн, які входять до ЄС. Тобто вони мають право приїхати відповідно до цього закону і тут працювати.
Фактично це відкриває ринок праці для практично всієї Європи. Звісно ж, якщо їй буде цікавим наш ринок праці. Є також особи «особливих категорій» — ті, хто працює у флоті, авіакомпаніях, медіа, спортсмени, навіть священнослужителі, вони теж зможуть у нас працювати. Загалом перелік осіб, які, згідно із законопроєктом, отримають вільний доступ до ринку праці в Україні, доволі великий, він налічує 15 пунктів. А у 16 пункті зазначено, що це право мають «інші іноземці та особи без громадянства у випадках, передбачених законами та міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України».
Демографічна криза та безробіття: чому держава шукає чужих замість своїх
У той же час є розпорядження Кабміну від 7 січня цього року №92-р «Про схвалення Стратегії зайнятості населення на період до 2030 року та затвердження Операційного плану заходів з її реалізації у 2026 — 2028 роках». У ній теж ідеться про залучення іноземців до ринку праці України.
Але тут є дуже цікавий момент. Якщо проаналізувати цей документ, то він містить загальні положення, де наводиться аналіз стану, в якому зараз перебуває Україна. Наприклад, зараз декларується відкриття ринку праці для іноземних громадян в Україні, але, менше з тим, у цьому документі зазначено, що на жовтень 2025 року безробіття в Україні становило 11,3%. А це означає, що кожен десятий працездатний українець був безробітним. Це, як на мене, свідчить про те, що ми повинні залучати більше своїх людей на ринок праці, а не іноземців. Спочатку своїх громадян треба забезпечувати роботою, адже демографічна криза вимагає максимальної підтримки власного населення.
— Декларується, що з появою трудових мігрантів економіка країни, що воює, краще запрацює. Чи так це?
— Сумнівно. Зараз усе це пояснюють необхідністю економічного зростання та зростання валового внутрішнього продукту (ВВП). Але ж ВВП може зростати за рахунок трьох чинників. Перший — це дійсно екстенсивний чинник, тобто із залученням додаткової робочої сили. Другий — інтенсивний — це збільшення продуктивності праці, і третій — структурний, тобто він передбачає зміну структури економіки країни, яка б дозволяла підприємствам певних галузей отримувати більшу додану вартість.
А що ми маємо щодо продуктивності праці в Україні? Наприклад, на 2018 рік продуктивність праці в Україні була на 79% нижчою, ніж у Польщі. А у 2021 році ми у світі посідали 94-те місце зі 165 країн за продуктивністю праці. І вона була у 8 разів нижчою, ніж у Люксембурзі — лідера цього рейтингу. Це теж зазначено в Операційному плані заходів. Що ми робимо для того, щоб підняти продуктивність праці? Це питання, на яке відповіді особисто у мене немає. А про структуру економіки тут взагалі не йдеться.
Щодо зростання ВВП тут теж є аналіз. У нас, наприклад, у 2025 році без оформлення трудових відносин працювало 23,4% зайнятих людей, що приблизно оцінюється у 2,6 мільйона працівників. Втрати бюджету від цього, якщо брати в розрахунку із середньої заробітної плати, становлять 287,9 мільярда гривень. Що робиться, аби не було цього? Щоб поповнювався бюджет, просто щоб ті, хто працює, сплачували внески? Питання — без відповіді.
Чи врятують економіку України трудові мігранти
— Тобто нас не врятує масове завезення трудових мігрантів? Але ж багато підприємців нарікають на відсутність робочих рук.
— Розумієте, держава бачить проблеми, вони чітко окреслені. І якщо узагальнити все те, що я сказав, то це просто неефективне функціонування держави. Замість того, щоб підвищувати її ефективність, у нас кажуть: «Ну, давайте завеземо більше мігрантів, і це буде позитивно на все впливати!».
Але ж трудові мігранти будуть залучені в цю ж неефективну економіку, і наскільки це залучення щось нам дасть, складно сказати. Можливо, там буде якийсь плюс чи якийсь мінус. Але від цього ми краще жити точно не будемо.
Тепер щодо мігрантів, які приїхали до України на заробітки: яка їхня головна мета? Якщо відкинути прагнення частки з них в подальшому скоріше переїхати з України до країн ЄС, то вони просто приїхали до нас, щоб заробити гроші. А це для них — мінімум витрат і максимум перерахування грошей додому. Тобто країна ще й втрачатиме на цьому валюту.
Тож плюсів небагато. Але ця державна політика щодо завезення трудових мігрантів у нас продовжується. Звісно, українські підприємці відчувають дефіцит робочих рук через війну, і багато хто з них про це говорить. Але тут питання: відчуття дефіциту і можливість одразу надати робочі місця — це теж різні речі.
Окрім того, існують певні вимоги до трудових мігрантів: до їхнього навчання, якщо це потрібно, наявності певної кваліфікації та її підвищення. Все це, мабуть, доволі складна процедура. Хоча в нормативних актах намагаються її прописати більш-менш детально. Але наскільки в нашій країні, яка функціонує неефективно, все це буде працювати, я не беруся оцінювати.
Ризики для репатріації: як заміна робочої сили заблокує повернення українців з-за кордону
— Повернуся до питання відкриття українського ринку праці для країн ЄС. Це ж для нас не так уже й погано?
— Відкриття українського ринку праці для представників країн ЄС є однією з вимог Європейського Союзу для того, щоб ми стали членом Євросоюзу. Але тут є одне «але»: ми не знаємо, через скільки років станемо членами ЄС. От і виходить, що ми не знаємо, а ринок праці відкриваємо вже зараз. Можливо, не слід поспішати з цим, і коли настане час вступу в Євросоюз, тоді й змінити ці положення. А зараз більше сконцентруватися на внутрішній перебудові держави і, відповідно, на забезпеченні роботою своїх громадян.
Нагадаю, ми прагнемо забезпечити повернення українців з-за кордону, а якщо до цього часу місця на ринку праці будуть зайняті трудовими мігрантами, то вони ж не повернуться, їм не буде куди повертатися.
Інший момент: коли б не закінчилась війна (найближчим часом або ні), все одно буде демобілізація, люди з війни повернуться, і що буде з робочими місцями? Ці люди, можливо, теж поїдуть заробляти гроші за кордон. Тобто така політика, яка зараз проводиться державою, може призвести до зміни етнічного складу населення, тобто відбудеться денаціоналізація України. Я б сказав, «лагідна» денаціоналізація, яка відбуватиметься не відразу, а поступово, протягом багатьох років, але вона змінить все в Україні. Це однозначно.
Чи влаштовує це наших громадян, чи ні — я не знаю. Розмови, що від цього ми будемо жити краще — ну, дуже сумнівні, це просто розмови. Конкретні українці від усього цього мало що виграють.
Скільки мігрантів потрібно Україні та які прогнози Мінекономіки
— Якої реальної кількості трудових мігрантів потребує Україна, на вашу думку, та на який період часу?
— Тут важко сказати, бо я не є фахівцем з питань ринку праці. Свого часу у Мінекономіки заявляли, що нам потрібно 4,5 мільйона трудових мігрантів. У деяких документах та публікаціях у ЗМІ фігурувала цифра у 2–2,5 мільйона трудових мігрантів. Але виникає питання: для чого така кількість? Та й взагалі, звідки з’явилося це число, під які темпи економічного розвитку, під яку чисельність населення, під яку структуру економіки взяті ці цифри? Це доволі складне питання. І знову-таки, як на мене, це шлях намагання за рахунок екстенсивного чинника сприяти економічному зростанню. Давайте краще звернемось до урядового документу, про який йшлося раніше.
Згідно зі Стратегією зайнятості передбачено, кожні 5 років (тобто від 2025 до 2030-го, від 2030 до 2035-го, а потім від 2035 до 2040-го), має відбуватися зростання ВВП на 21, 21 та 19% відповідно. А зайнятого населення, у 2030 році, за їхніми розрахунками, повинно бути більше на 1,7 мільйона, ніж у 2025 році. А у 2040 році повинно бути більше на 3,8 мільйона. Зростання за 15 років становитиме 28,6% (близько 2% щорічно). При існуючій демографічній ситуації таке зростання можливе тільки за рахунок залучення іноземної робочої сили. У той же час за цей же період планується, що зростання продуктивності праці становитиме 14,4% (близько 1% щорічно). Так воно виходить згідно параметрів, закладених в Стратегію зайнятості.
Чи реальні ці темпи зростання за роками, оцінити важко, тому що це дуже великий період. Йде війна, плюс розвиток економіки має циклічний характер: після деякого підвищення темпів зростання завжди йде зниження. Тобто будуть кризові періоди, коли треба буде звільняти людей. І от що робити з цими завезеними мігрантами, буде незрозуміло.
Глобальна криза людського ресурсу: новий сценарій для світу
— Про кризу людського ресурсу говорять у багатьох країнах світу. На вашу думку, вона вже настала в Україні через війну, чи це випробування нас ще чекає попереду і в яких масштабах?
— Річ у тім, що не тільки Україна намагається забезпечити економічне зростання за рахунок екстенсивного чинника. Протягом всієї історії людства чисельність населення постійно зростала, і це забезпечувало зростання економіки.
Зараз зростання чисельності населення в цілому світі зупиняється і зупиниться десь у третій чверті цього століття. І піде скорочення чисельності населення усього світу, не тільки в Україні.
І відповідно до попередньої концепції розвитку суспільства, яке було побудовано на зростанні чисельності населення, криза буде у всьому світі. Тому треба вже зараз розглядати інші сценарії економічного розвитку і зростання.
Темпи можуть зменшуватись, але при цьому якість життя, якісні характеристики повинні зростати. Взагалі нам треба ментально відмовитись від того демографічного минулого, яке було не тільки у нас, а й у всьому світі, і вже розробляти концепції, як працювати і що робити в період зменшення чисельності населення.
Тобто, якщо казати в цілому, то між країнами буде зростати конкуренція за робочу силу. Це призводитиме в певних межах, можливо, і до зростання заробітної плати. Але наскільки які країни і як себе будуть захищати в правовому сенсі, наскільки вони будуть відкриті для інших мігрантів, як зміниться вся ця політика — зараз сказати важко, тому що це почнеться років через 25. До цього, в принципі, економісти повинні готуватися вже зараз.
Загадка турецьких заробітчан та реальні масштаби міграції
— Згідно з даними Держслужби зайнятості, найбільше трудових мігрантів приїжджають до України з Туреччини. Як ви гадаєте, чому саме з цієї країни?
Читайте также: У Росії залишився лише один «Орешник»: спливли неочікувані дані про провал розпіареної ракети Путіна
— Мені це важко пояснити. Рівень життя у Туреччині, ну, скажімо так, не нижчий, ніж в Україні. Чому вони сюди їдуть, я сказати не можу. Можна пояснити, чому їдуть з окремих регіонів, наприклад Індії та Бангладеш, тому що там рівень життя може бути нижчим, ніж в Україні. А чому з Туреччини — це загадка. Можливо, турецькі підприємства тут виконують якісь роботи і залучають на їх виконання своїх громадян.
Якщо йдеться про кількість отриманих дозволів на роботу в Україні, то тут важливо розібратися, чи залишилися в Україні ті люди, які отримали ці дозволи торік чи позаторік. Ми ж не знаємо, хто з них залишився в Україні, а хто поїхав, і скільки по факту в Україні зараз проживає іноземців, за, скажімо так, накопиченим підсумком від якогось року. Тому точну інформацію про те, скільки в Україні проживає іноземців і яка кількість з них саме трудові мігранти — важко отримати.
А дозволи — це таке. За дозволом людина може приїхати, попрацювати три місяці і в цьому ж році поїхати додому. А може бути навпаки: людина отримала дозвіл 5 років назад і досі працює. І ця кількість людей може накопичуватись. Тому, я думаю, що трудових мігрантів значно більше в Україні, ніж офіційних дозволів.
— До речі, вони ж можуть і свої сім’ї сюди перевозити, найближчих родичів?
— Так. Людина отримує дозвіл, працює, обживається, а потім, якщо родичі отримають дозвіл, то і сім’ї будуть переїжджати. Тобто кількість мігрантів можна помножити на два чи на три, якщо сім’я з дитиною. Тоді ми вже говоримо про іноземців, які постійно проживають на території України, а не тільки про зайнятих. І з цією статистикою у нас проблеми.
Найманці на фронті замість українців: історичний досвід та реальність
— Часто лунає думка, що Україні потрібні не трудові мігранти, а добровольці, які погодяться воювати на фронті за гроші. Мовляв, треба залучати на фронт найманців з-за кордону, а українські чоловіки мають працювати та забезпечувати військо. Як ви ставитеся до цієї ідеї?
— Я вважаю, що найманці ніколи повністю не замінять наших бійців, які є на фронті. А от частково — так, цілком можна, і це вже робиться. Їх залучають, але не у такому обсязі, як росіяни. У нас є іноземці, які воюють. І вони мають відповідний статус, мають матеріальне забезпечення, заробітну плату нарівні з нашими військовими.
Окрім того, є іноземці, які приїжджають сюди добровільно. Зокрема, є і російські добровольчі підрозділи, які складаються з росіян. Також є білоруси, є чеченці, є грузини. Воюючи проти Росії, вони не лише допомагають Україні, а й намагаються зменшити вплив Росії у своїх країнах, щоб повернутись додому, тому що зараз там вони є вигнанцями. Ці люди йдуть на фронт з ідеологічних мотивів. Звісно, що вони не безкоштовно воюють, їх теж треба годувати, вдягати, вони теж отримують зарплати.
Я вважаю, що цілком можна залучати людей з інших країн на війну, як на заробітки. Я тут нічого такого не бачу, і цим зараз користується багато країн. Окремі країни дозволяють своїм громадянам брати участь у війні в Україні, але виключно на добровільних засадах.
Використання найманців завжди було за тисячолітню історію світу. Охочих наймали для військових походів. Українських козаків свого часу залучали для штурмів ворожих укріплень та загалом для військових дій. Тож найманці у війську — це стандартна ситуація.
— А якою є вартість залучення трудових мігрантів до України, чи по кишені нам взагалі їх залучення?
— Точно не скажу, але певні внески роблять саме роботодавці, які потребують трудових мігрантів. Існують певні вимоги до кваліфікації найманих робітників, щодо знання мови, ознайомлення з правилами безпеки, житла для них. А все це — гроші, гроші, гроші, які потім наші підприємці будуть переносити на собівартість продукції. А це, своєю чергою, може знизити конкурентоздатність продукції або ж навіть спонукати до підвищення цін, залежно від того, що виробляє підприємство.
Тобто це не так однозначно, як здається: мовляв, ми завеземо трудових мігрантів і будемо жити дуже щасливо. Так не буває. Десь виграєш, десь програєш. Точніше: хтось виграє, а хтось програє.
«Демографічне захоплення території»: чи загрожує Україні зміна етнічного складу населення
— У соціальних мережах почали обговорювати тему, що, мовляв, індуси, турки, азіати, які приїжджатимуть до України, будуть одружуватися з українськими жінками, а згодом ми перетворимось на копію Індії чи Туреччини. Наскільки це ймовірно, скільки має часу пройти, щоб подібне сталося?
— Ми ж не знаємо, з ким будуть наші дівчата одружуватися, а з ким ні. А якщо суто теоретично, то все це буде залежати від загальної міграційної ситуації, тобто від кількості іноземців, які сюди приїдуть і на яких умовах. А також від того, чи не збільшить залучення іноземців на український ринок праці міграцію наших громадян, у тому числі наших дівчат, за кордон.
Чому я кажу про денаціоналізацію, тобто про зміну етнічного складу населення? Тому що наші громадяни можуть відреагувати таким чином на засилля трудових мігрантів, а реакція буде саме така — вони просто поїдуть в інші країни. Що, в принципі, вже відбувалося в Україні за останні роки, коли наші люди масово їздили на заробітки.
До речі, у нас на початок повномасштабного вторгнення десь 900 тисяч громадян, мали дозвіл на роботу в країнах ЄС. Тобто українці їхали звідси, тому що їх не влаштовував наш ринок праці. І зараз ніхто не реформує цей ринок для того, щоб люди поверталися чи залишалися тут. Між іншим, виїздили не тільки до ЄС: якщо додати ще напрямок США, Канади, Туреччини, Ізраїлю та Австралії, то це означає, що виїхало явно понад мільйон людей. Тому що їх щось не влаштовувало у власній країні.
— Очевидно, що нам загрожує ще одна демографічна проблема, тільки вже у вигляді мігрантів?
— В демографічному сенсі така загроза існує, якщо іноземці будуть приїжджати до України на постійне проживання. До речі, Планом заходів з реалізації у 2024—2027 роках Стратегії демографічного розвитку України на період до 2040 року передбачено «проведення інформаційних кампаній щодо процедур надання українського громадянства трудовим мігрантам та інтеграції їх в українське суспільство». Тому вони будуть перевозити сюди свої сім’ї. Якщо врахувати, що народжуваність зараз скорочується у всьому світі, в тому числі в Індії та Бангладеш, про які у нас часто говорять, все одно народжуваність у цих країнах вища, ніж в Україні. І тому за рахунок оцього демографічного чинника може відбуватися зміна етнічного складу населення. Така загроза є.
В принципі, це може відбутися, і навіть не обов’язково за рахунок міжетнічних шлюбів. А за рахунок того, що вони будуть приїздити зі своїми сім’ями. І до речі, для військовослужбовців-іноземців теж передбачено спрощену систему набуття громадянства України.
— Я так розумію, що йдеться про фактичне витіснення, якщо держава не буде контролювати кількість завезених мігрантів?
— Так, це може бути витісненням. Це ще називають «демографічним захопленням території». Хоча зараз громадяни, які сюди їдуть, навіть про це не думають. Вони думають про підвищення рівня свого життя та своїх родин. Але коли буде досягнута якась критична точка щодо їхньої чисельності, це буде тихим захопленням території, бо ці громадяни все одно будуть підтримувати зв’язки зі своєю рідною країною. Українцями вони не стануть, а от їхня країна лише посилюватиме вплив на політику України. І українська влада вже не зможе ухвалювати якісь рішення, не враховуючи думку мігрантів, навіть не прив’язуючись до того, мають вони громадянство України чи не мають.
Повернення українців з-за кордону: скільки людей ми втратимо назавжди
— Війна триває п’ятий рік. Безпекова ситуація в Україні залишається складною через ракетні удари Росії, наші люди залишаються за кордоном. Як роки, які ці люди провели на чужині, зменшили кількість тих, хто раніше планував повернутися?
— Дослідження свідчать, що поступово ця частка охочих повернутися зменшується. І так зазвичай відбувається під час усіх довготривалих воєнних конфліктів або воєн. Чим довше триває війна, тим менше людей потім повертаються у свою країну. Станом на зараз я вважаю: якщо 30% повернуться — це буде добре, якщо 40% — це взагалі буде чудовий результат, а 50% — це просто класно.
Тим більше, що країни Європи і не тільки зацікавлені в тому, щоб наші громадяни там залишалися. Якщо наші люди вже там адаптувалися на ринку праці та вирішили питання з житлом, то ймовірність їхнього повернення поступово зменшується.
Депортація українських чоловіків з ЄС та пастка множинного громадянства
— Зараз країни ЄС, зокрема Німеччина та Австрія, обговорюють можливість позбавити українських чоловіків призовного віку автоматичного тимчасового захисту. Якщо таке станеться, чи варто очікувати на масову депортацію українських чоловіків віком 23–60 років?
— Ну так, це обговорювалося в Європі. Але років два тому наше керівництво вже зверталося з проханням повернути чоловіків до України, і всі країни відмовили. Тому я не знаю, наскільки ці країни зможуть примусово повернути наших чоловіків назад і наскільки це буде суперечити їхньому внутрішньому законодавству.
З іншого боку, вони дійсно можуть позбавити наших людей статусу тимчасового захисту, але людина може переїхати в іншу країну або виїхати за межі ЄС.
Плюс є ще один момент. Свого часу у нас був ухвалений закон, який суперечить 4-й статті Конституції, — «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення реалізації права на набуття та збереження громадянства України». Цей документ у народі більш відомий як «Закон про множинне громадянство».
Відповідно до цього закону, у Закон «Про громадянство України» були внесені правки, і от, зокрема, в статті 18 зазначено, що «вихід з громадянства України не є обов’язковим для громадянина України, який набув громадянство чи підданство держави, громадяни якої набувають громадянство України в спрощеному порядку».
Тобто на підставі цього закону були внесені правки вже у цей закон і прийнята постанова Кабміну про перелік держав, громадяни яких набувають громадянство України в спрощеному порядку. Там, до речі, вже 33 країни.
Ця постанова нібито про громадян інших країн, які набувають громадянство України в спрощеному порядку. А стаття 18 Закону «Про громадянство» каже, що й українці можуть у цих країнах набувати громадянство, і це не позбавляє їх громадянства України.
Тобто наші чоловіки можуть просто взяти громадянство іншої країни і бути під юрисдикцією тієї країни. І ніхто їх вже не депортує, бо вони скажуть: «Ми громадяни, наприклад, Польщі, Німеччини» і так далі. Тобто тут, як кажуть у народі, виникає ситуація: за що боролися, на те й напоролися.
— А як щодо тих громадян, які потрапили за кордон нелегально — через Тису або гори? У них же немає статусу біженця. Чи можлива депортація таких чоловіків?
— Якщо чоловік нелегально потрапив за кордон, то це означає, що він там нелегально працює. Це треба, щоб поліція тих країн починала перевірки, пошук цих людей. Це доволі неприємна і досить трудомістка процедура. Тим більше, що у великих містах знайти людину буде дуже важко. Якщо вона не порушить десь законодавство, то навряд чи таких мігрантів можна буде знайти.
У 2000-х роках багато українців їздили на заробітки за кордон, а потім залишалися в тих країнах уже без дозволів і понад термін, який їм давали. Їх ніхто до України не депортував. А пізніше в деяких країнах їх просто легалізували. Зокрема, в Італії, Португалії і, здається, в Іспанії. Сказали: «Ви тут багато років живете, ну, живіть і далі».
Навіть якщо Європа і візьметься за депортацію українських чоловіків, то у мене великі сумніви, що це буде досить ефективно і що це якось позначиться на кількості чоловіків в Україні та на фронті.
Це може бути якоюсь показовою акцією, але як тільки це відбудеться в одній країні, нелегали ще «глибше» сховаються в інших країнах. Такою десь буде реакція. На мою думку, заходи такого репресивного штибу не дадуть нормального результату для повернення чоловіків.
Читайте также: Мессі побив бомбардирський рекорд чемпіонатів світу, який належав Роналду
