Вона понад 20 років працює там, де жінки часто залишаються наодинці зі страхом, виснаженням і відповідальністю за дитину. Алла Мельничук — засновниця БО «Мама і немовля», заслужена працівниця соціальної сфери України, переможниця премії «УП 100: Сила жінок» в категорії «Суспільство». Вона щодня бачить, як війна змінює материнство, якою ціною дається стійкість і чому навіть найсильнішій жінці потрібна опора. Ми говоримо з Аллою про матерів, які тримаються з останніх сил, про дітей, чий біль не завжди помітний одразу, і про допомогу, яка іноді буквально рятує життя.
Читайте также: Наталія Татарінцева та «Фонд Маша» провели благодійну подію, щоб допомогти жінкам
– Ви – засновниця БО “Мама і немовля”. Якою була ваша внутрішня мотивація створювати саме такий простір допомоги жінкам і дітям, ще до того, як це стало питанням виживання для тисяч родин?
Для мене кожна дитина — це цілий всесвіт. Моя мотивація завжди була дуже простою: допомогти тій дитині, яку я бачу перед собою, не намагаючись одразу змінити весь світ. Але я вірю, що рятуючи одне життя, ми змінюємо світ навколо.
Пам’ятаю одну з перших історій, яка багато що для мене визначила і з якої 20 років тому почалася історія БО «Мама і немовля».
Ми рятували залишену дитину, якій терміново потрібна була допомога. Зробили все, щоб врятувати її здоров’я і забезпечити необхідним. І в процесі сталося надважливе — до дитини повернулася мама. Вона сама була сиротою і не мала куди йти з немовлям. Але коли відчула підтримку і зрозуміла, що не одна, змогла повернутися й взяти відповідальність за свою дитину. Відтоді у неї більше не виникало думки залишити її.
Саме такі історії сформували моє розуміння: допомога дитині — це врятовані долі. Тому за 20 років ми жодного разу не відмовили в допомозі.
– Ви багато років працюєте поруч із матерями у найвразливіші моменти їхнього життя. Що ця робота відкрила вам про жіночу силу?
Я зрозуміла дуже просту річ: кожна жінка потребує підтримки. Навіть у найкритичніші моменти, коли здається, що світ зупинився через різні причини – хвора дитина, згорів будинок, залишив чоловік, через підтримку жінка отримує сили не здаватися і йти далі.
Ми бачили тисячі таких ситуацій, коли з новим ресурсом жінки продовжують боротися і будувати нове життя.
Програма «Фінансова грамотність для підприємців»
Запрошуємо підприємців, що прагнуть впевненості у фінансових рішеннях і готові масштабувати бізнес системно, на онлайн-програму від Vision Fund Ukraine у партнерстві з Ekonomika+ та Delo.ua.
– Як війна змінила сам досвід материнства в Україні? І що сьогодні означає бути мамою маленької дитини в такій реальності?
Бути мамою сьогодні – це жити в повній невизначеності. Війна забрала можливість планувати. Якщо раніше ми могли готуватися до операцій чи лікування, то зараз кожна мама не знає, що принесе завтрашній ранок. Після кожної атаки ми прокидаємося з новими викликами – травмовані діти, зруйновані домівки, сім’ї, які опинилися просто на вулиці.
Війна стерла межі вразливості. Ніхто не може повністю планувати своє життя чи бути впевненим у завтрашньому дні. І саме тому потреба в підтримці стала значно більшою.
– З якими страхами й труднощами матері немовлят та маленьких дітей найчастіше живуть сьогодні? І що з цього суспільство досі недооцінює?
Найстрашніше — це психологічні травми, наслідки яких ми тільки починаємо усвідомлювати. Суспільство часто недооцінює глибину стресу, який переживають діти. Ми бачимо шестирічних дітей, які сивіють від пережитого, або починають заїкатися. Мами іноді кажуть: «Дитина спокійна, вона просто спускається в укриття» , але потім лікарі підтверджують глибоку травму. Наша медична система ще не повністю готова до такого обсягу психологічних викликів, оскільки ніхто не міг прогнозувати, з яким масштабом наслідків ми зіткнемося.
– Багато жінок зараз виховують дітей фактично самі, поки чоловік на фронті, на службі або родина роз’єднана. Як ця нова реальність позначається на матерях?
Це неймовірне навантаження. У нас багато кейсів, де чоловіки пішли добровольцями, щоб захистити своїх дітей, часто дітей з інвалідністю. Мами залишаються самі з такими дітьми на руках, часто без достатньої фінансової підтримки. І водночас беруть на себе відповідальність за лікування, догляд і щоденне життя дитини.
Але найбільше вражає інше. Навіть у цих умовах вони знаходять сили допомагати своїм чоловікам на фронті, наприклад, організовують збори на бронежилети, авто, необхідне спорядження.
Читайте также: “Я став смертю…”: життя та спадок Джуліуса Роберта Оппенгеймера
Я часто спілкуюся з такими жінками. І коли бачиш, що вдома у неї двоє дітей з інвалідністю, а вона паралельно допомагає військовому чоловіку, розумієш справжній масштаб цієї сили.
– Наскільки небезпечною є ситуація, коли жінка тримається з останніх сил, відкладає допомогу собі, але при цьому має бути опорою для дитини?
Жінки зараз знаходять додаткові ресурси там, де їх, здавалося б, немає. Цікаво, що під час війни обсяг допомоги в нашому фонді зріс. Здавалося б, усі сили спрямовані на підтримку ЗСУ, нашої армії. Але реальність інша: жінки продовжують допомагати іншим жінкам і дітям.
Вони пишуть мені, що новини про врятованих дітей дають їм сили жити далі. І це дуже показово: добро, яке вони роблять власноруч, стає для них внутрішньою опорою.
– Чого найбільше бракує матерям із маленькими дітьми сьогодні — у побуті, в медицині, у психологічній підтримці, у ставленні держави?
Фінансової безпеки та системи страхової медицини. Коли в дитини не діагностована хвороба, стається травма або складні пологи, мама часто залишається з цим сам на сам. І виклик в тому, що немає повного фінансування і страхової медицини, яка б покривала такі випадки.
Я дуже чітко бачу цю різницю на прикладі інших країн. У нас є історії, коли жінки через стрес після атак, холоду, блекаутів передчасно народжують вже за кордоном. І там, навіть маючи статус тимчасового захисту, вони отримують повністю безоплатну допомогу.
В Україні ж інша ситуація. У нас є сильні й талановиті лікарі, які роблять все можливе, але система не завжди може забезпечити їх сучасними дороговартісними матеріалами, а матері не завжди можуть придбати їх самостійно. Наприклад, мама-переселенка в гуртожитку не може знайти 200 тисяч гривень на шунтуючу систему для дитини. Саме тому наш фонд забезпечує дітей цими необхідними дороговартісними матеріалами для операцій та реабілітації. Часто завдяки цьому діти отримують можливість жити повноцінним життям.
– З якими найболючішими жіночими історіями ви стикаєтеся у своїй роботі зараз? І про що вони насправді говорять нам усім?
Найболючіше — коли мати у повному відчаї залишає дитину. Вона робить це не тому, що не любить і не хоче бути поруч. Ця мама вірить, що чужі люди зможуть врятувати її дитину, а вона — ні. В таких випадках ми підтримуємо маму, допомагаємо забезпечити необхідні оперативні втручання, паралельно надаємо психологічну допомогу. Часто ми супроводжуємо наших підопічних довготривало — до повного одужання або відновлення, так матері відчувають підтримку та сили продовжувати боротьбу.
Я вважаю, що ми як суспільство маємо бути просто небайдужими. З нашого досвіду навіть найменший прояв турботи може мати колосальне значення: хтось передає одяг, хтось пече свіжу домашню випічку, хтось створює групи підтримки, щоб забрати самотню маму з пологового після виписки. Часто жінкам просто важливо відчути, що вони не сам на сам проблемою.
Ми не можемо змінити світ, але кожен може зробити його кращим проявивши турботу до тих, хто цього потребує.
– Ви працюєте в темі, де дуже багато болю й виснаження. Що допомагає вам самій не втратити чутливість і не зламатися?
Результат. Щодня я отримую повідомлення від батьків: «Дитина жива завдяки вашій підтримці». Це дає такий заряд адреналіну, якого вистачає до наступного повідомлення.
Моє найбільше досягнення — це те, що діти не втрачають час. Бо іноді є випадки, коли він іде не на дні, а на хвилини. З початку повномасштабного вторгнення ми почали займатися евакуацією і вже евакуювали понад 1500 дітей до Італії та інших країн Європи для безоплатного лікування та реабілітації. Всі ці діти сьогодні живі. Коли я бачу ці результати, я розумію, що не маю права зупинятися.
– Що б ви сьогодні сказали матері, яка живе у постійній тривозі за дитину, виснажена, але все одно намагається триматися?
Частіше дивіться на свою дитину і вірте в неї. Це саме те, заради чого варто набиратися сил. Навіть в найскладніших ситуаціях варто боротися за здорове та щасливе майбутнє. Знайте, що ви не одна, завжди знайдуться люди, які допоможуть та підтримають. І пам’ятайте: після кожної навіть найтемнішої ночі обов’язково настане ранок і зійде сонце.
Читайте также: Як жити довше і краще: що насправді впливає на довголіття
