Ця книга була створена між сиренами повітряних тривог і в підвалі пологового, на межі виснаження й безумовної любові. Вона чесно говорить про материнство, тіло й свободу вибору, про жінку, яка балансує між ролями, але не перестає творити.
Читайте также: Я додала це в крабовий салат — і він став у рази смачніший
«Молоко і чорнило: рефлексії на тему материнства і письма» Аліси Гаврильчеко, що незабаром вийде друком у першому в Україні феміністичному видавництві Creative Women Publishing — це автобіографічна, чесна й жива історія про жінку, яка намагається не зникнути в материнстві й не втратити голос під час війни, а також про творчість як спосіб вижити — і не зрадити себе.
Авторка ділиться особистим досвідом і намагається знайти відповідь на запитання: чи справді жінка повинна обирати лише щось одне? Цікаві факти з життя українських та світових письменниць минулого, розмови з сучасними українськими письменницями з дітьми і без, зрештою, підводять читачок до важливого висновку: обираючи себе, жінка нікого не зраджує.
«Материнство часто романтизують, коли це комусь вигідно. І моя книга — про пошук виходу з пасток для жінок: з «мучеництва заради муз» і з конвеєра заради демографії. Тож цією книгою я простягаю руку до людей, які мають свою уяву і свої страхи, але намагаються впоратися з ними. І ні, ця книга не є відповіддю на запитання. Радше, вона породжує нові запитання, але, можливо, більш осмислені», — ділиться Аліса Гаврильченко.
Передзамовити книжку Аліси Гаврильченко «Молоко і чорнило: рефлексії на тему материнства і письма» за нижчою ціною можна на сайті Creative Women Publishung за посиланням.
Аліса Гаврильченко — українська письменниця з Кременчука. У різні роки писала поезію й коротку прозу, останнім часом працює переважно в детективному і пригодницькому жанрах. Обожнює мандрівки Півднем України, степ і море, та найбільша її любов — донечка Софія.
Creative Women Publishing — перше в Україні феміністичне видавництво, засноване жінками для жінок: тих, що пишуть і тих, хто читають. Видавництво спеціалізується на феміністичній літературі, а також на «викритті гендерних стереотипів українського суспільства щодо табуйованих тем жіночого й чоловічого досвідів».
Відкрито реєстрацію на безоплатну програму «Фінансова грамотність для підприємців»!
Запрошуємо підприємців, що прагнуть впевненості у фінансових рішеннях і готові масштабувати бізнес системно, на онлайн-програму від Vision Fund Ukraine у партнерстві з Ekonomika+ та Delo.ua.
Уривок з книги
Хвиля радості й тріумфу відринула так само швидко, як і здійнялася. З усе ще порожнім розумом та несамовитим поглядом я встала з колін.
Що далі?
Пройшла на кухню, сіла в крісло за столом і втупилася в стіну.
Що тепер?
Я знала, що буду мамою. Я вже була нею. Але мій материнський інстинкт мовчав. Я хотіла дитину, однак тепер мусила звикнути до самої думки, що ця дитина в мене буде, що вона росте в моєму животі.
Я подивилася на смартфон, який машинально тримала в руці, і вирішила нікому не писати. Цей день хотілося зберегти лише для себе — день моєї перемоги, мого материнства. Символічно, що того ж дня згадували про жертв Другої світової війни, на якій зникли безвісти двоє моїх прадідів. І от тепер, поки тривала російсько-українська війна, я була при надії. Це мене, це мій народ тепер росіяни вважали нацистами, бандерівцями й іще бозна-ким. Це моя дитина готувалася побачити світ, у якому не залишилося нічого нормального. Вибухали школи й дитсадки, зачинявся бізнес, мільйони співвітчизників залишалися без даху над головою та роботи, а я сиділа в кріслі й розуміла, що якби виїхала з країни, якби росіяни захопили Київ, якби ЗСУ капітулювали, то цієї вагітності не було б. Тисячі «якби», перекреслені ріками української крові, сліз і страждань. Чим, порівняно з ними, були всі мої переживання? Мені просто пощастило.
Написав Ед. Я відповіла жартом — я вже навчилася жартувати, утім, не розкрила таємниці про вагітність. Цей день був тільки для мене й для моєї дитини. Можливо, так пробуджувався материнський інстинкт?
Читайте также: Риба, яка буквально тане в роті: мій новий фаворит
Устала й потягнулася по колоду карт Таро, приховану в шухляді від сторонніх очей. Я не вважала себе ворожкою: карти лише заспокоювали, коли брала їх до рук. Поки тасувала, здавалося, ніби вони зігрівають мої долоні.
Мені випала найкраща карта — старший аркан «Сонце» із зображенням усміхненого хлопчика на білому коні.
Поради для митців бувають достоту химерними й часто суперечать одна одній. Так, Джулія Кемерон у бестселері «Шлях митця» стверджує водночас дві речі:
1. «Наш внутрішній митець — дитина»;
2. «Якщо витвори мистецтва — наші діти, то творчі втрати — це наші викидні».
Хто ж насправді дитина: внутрішній митець чи мистецький витвір? Якщо внутрішнього митця порівнювати з дитиною, чи не виходить так, що витвори мистецтва — це лише іграшки, створені дітьми? Якщо діти — витвори мистецтва, то чи може їх вічно породжувати дитина? Крім того, таке постійне порівняння з дітьми страшенно нагадує модну останнім часом інфантильність. Інфантилізацію творчості.
Чому митці та їхні твори взагалі мали постійно асоціюватися з дітьми або викиднями? Кому це було вигідно? Точно не мені, письменниці. Точно не моїм першим книжкам, які нарешті побачили світ.
Точно не самим дітям, які бігали й галасували на вулиці за вікном.
Як письменниця я почувалася б набагато впевненішою, якби не було таких порівнянь, адже задовго сама ніяк не могла подорослішати. Тепер, коли я вже була вагітна й готувалася стати матір’ю, мене відштовхувала сама ідея вважати себе мисткинею, а власну творчість — дитиною. Можливо, все було набагато простіше? Можливо, творчість була просто хобі або роботою, якою могли займатися й дитина, і дорослий?
Я спробувала уявити дитиною внутрішню мисткиню таких письменниць, як Леся Українка й Ліна Костенко. Спробувала назвати твори «Кассандра» або «Маруся Чурай» їхніми дітьми.
Не вийшло.
Надто це применшувало сили духу та впливу. Вони не були іконами для мене, але й дітьми в мистецтві також не були. Їхні повносилі жіночі голоси неможливо переплутати з дитячими.
Відрізняється від тверджень Джулії Кемерон і на диво дорослий лист Лесі Українки. Вона колись написала своїй сестрі Ользі: «Не міряй і не важ, хто більше, а хто менше любить, бо на сі речі не досить відомих «измерений», а треба іншого, нематематичного. Не міряй і не важ, не збірайся жити, а живи, люби, скілько можеш і як можеш, то менше буде жалю, вірь мені, ніж коли б ти все розмірила, розважила й відклала на завтра, бо «завтра» не завжді приходить.
Се дуже мало похоже на тверезу пораду старшої сестри, але ти знаєш, що тверезість не належить ні до її цнот, ні до її професії. Ні, ні, я нічого не раджу тобі навіть не бажаю, я тілько буду щаслива за тебе, коли ти будеш щаслива, а здається, ти досі мала репутацію взагалі щасливої».
Перечитуючи цей лист, я радше вірю в те, що внутрішню мисткиню та її творчість доцільніше порівнювати не з дитиною, а з «нетверезою», як висловилася Леся Українка, жінкою. От тільки «нетвереза» тут зовсім не означає сп’яніння чи залежність від алкоголю.
Читайте также: Гороскоп на 23 березня: Дівам — важливі слова, Козерогам — новий напрямок
Ні, у цьому випадку слово «нетвереза» виступало синонімом до слова «щаслива».
