Протягом майже п’ятдесяти років Воррени стверджували, що розслідували понад 10 тис. випадків проявів надприродного. Вони досліджували покинуті будинки, працювали з родинами, які повідомляли про полтергейстів, проводили консультації зі священниками та накопичували величезний архів аудіозаписів, фотографій та документів. Їхня історія почалася задовго до світової слави, у звичайних американських родинах, розповіло видання Saturday Evening Post.
Читайте также: Не вся риба однакова: шість найкорисніших видів, які живлять мозок і бережуть серце
Дитинство Едварда Воррена
Едвард Воррен народився у штаті Коннектикут у 1920-х роках. Ед неодноразово розповідав, що будинок, у якому він жив із родиною, був «не таким, як усі». Спочатку це були дивні звуки, які дорослі пояснювали старими дерев’яними перекриттями чи вітром. Проте згодом, як згадував сам Воррен, він почав бачити речі, які, на його переконання, не можна було пояснити природними причинами.
Одного разу, коли хлопчику було лише п’ять років, він побачив маленьку світлову пляму. За його словами, світло швидко збільшувалося, поки не перетворилося на напівпрозору жіночу постать. Ед стверджував, що впізнав у ній колишню власницю будинку, яка померла приблизно за рік до цієї події. Видіння, за його словами, тривало лише кілька секунд, після чого фігура просто зникла.
Після цього випадку, як писав Воррен у книзі «Демонолог» («The Demonologist»), його почали переслідувати дивні сни. У них з’являлися давно померлі родичі, яких він ніколи не бачив за життя. Особливо запам’яталася тітка, яка нібито говорила хлопчику, що він допомагатиме багатьом католицьким священникам, хоча сам священником ніколи не стане.
Десятиліття по тому, Ед згадував ці слова як своєрідне пророцтво. Саме тоді, за його словами, народився інтерес до світу, який існує поза межами людського розуміння.
Дитинство Лоррейн
Майбутня дружина Еда — Лоррейн Ріта Моран — також народилася у Коннектикуті. Її дитинство, якщо вірити власним спогадам, теж було незвичайним. На відміну від Еда, Лоррейн не говорила про привидів. Вона стверджувала, що ще змалку бачила людей та предмети інакше, ніж інші.
Найвідоміший випадок стався, коли їй було приблизно дванадцять років. Під час шкільного святкування Дня дерев учениці висаджували молоді саджанці. Поки всі дивилися на маленьке деревце, Лоррейн, за її словами, бачила вже доросле дерево — високе, із густою кроною та листям, яке колихав вітер.
Черниця, яка помітила її погляд, запитала, на що та дивилася. Лоррейн відповіла, що просто бачить дерево. На що черниця уточнила, чи бачить дівчинка майбутнє, тож, Лоррейн лише поцікавилася, що у цьому незвичайного, та чесно відповіла, певно, що так. Лише згодом вона усвідомила, що інші люди не мають подібних переживань.
З роками Лоррейн почала називати себе ясновидицею та медіумом легкого трансу. Вона стверджувала, що здатна відчувати присутність духів, читати енергетику місць та встановлювати контакт із потойбічним світом. Саме ця здатність стане основою всіх майбутніх розслідувань подружжя.
Знайомство
У 1944 році, коли світ був охоплений Другою світовою війною, двоє підлітків зустрілися у невеликому містечку в США. Їм обом було лише по 16 років. Ед Воррен тоді працював білетером у місцевому кінотеатрі. Саме туди часто приходила Лоррейн разом зі своєю матір’ю. Звичайна зустріч біля входу у кінотеатр стала початком знайомства, яке згодом перетворилося на один із найвідоміших шлюбів в історії паранормальних досліджень, розповіло видання Mental Floss.
Молоді люди швидко знайшли спільну мову. Ед був допитливим, емоційним і захоплювався таємницями навколишнього світу. Лоррейн із дитинства розповідала про незвичайні відчуття та інтуїтивні здібності, які, за її словами, допомагали їй помічати те, чого не бачили інші. Їх об’єднувала не лише симпатія, а й спільна цікавість до невідомого — бажання зрозуміти речі, які виходили за межі звичайного пояснення.
У розпал Другої світової війни Ед вступив до Військово-морських сил США. Його життя різко змінилося, тож замість кінотеатру, юнацьких зустрічей та планів на майбутнє були військова служба та небезпека війни. Однак навіть після розлуки їхній зв’язок не зник.
Весілля між війною та смертю
Служба Еда Воррена у Військово-морських силах США тривала лише кілька місяців, коли корабель, на якому він перебував, затонув у водах Північної Атлантик, Ед вижив.
Після порятунку він отримав тридцятиденну відпустку, яку надавали військовим, які пережили корабельні катастрофи. Для багатьох це був час, щоб оговтатися після пережитого. Проте для Еда та Лоррейн цей період став моментом, коли вони вирішили більше не відкладати майбутнє.
1945 року, після повернення Еда з фронту, вони одружилися. Їм було лише по 17 років. Їхній шлюб почався у складний час — світ ще переживав наслідки війни, а молоде подружжя тільки робило перші кроки разом.
Після весілля Ед знову повернувся до військової служби, проте коли війна завершилася, подружжя почало будувати нове життя. Згодом у них народилася донька Джуді. Саме вона через багато років стане берегинею родинної спадщини Ворренів. Разом зі своїм чоловіком Тоні Спера вона продовжить роботу, пов’язану з архівами, колекцією та історіями, які залишили після себе Ед і Лоррейн.
Мрія стати художниками
Після війни життя молодої сім’ї було зовсім не схожим на образ, який через десятиліття створить Голлівуд. У ньому ще не було гучних справ про демонів, екзорцизмів чи уваги преси. Ед і Лоррейн були молодою парою, яка намагалася знайти своє місце у світі. Обидвоє цікавилися мистецтвом, Ед навчався живопису та мріяв стати художником. Лоррейн також мала інтерес до малювання та творчості. Разом вони планували заробляти продажем пейзажів і картин.
Видання Ghost Augustine розповіло, що згодом Ед знайшов незвичайний спосіб поєднати мистецтво з цікавістю до невідомого. Він почав звертати увагу на газетні статті про будинки, які місцеві мешканці вважали загадковими, «проклятими» чи пов’язаними з історіями про привидів.
Подружжя вирушало туди автомобілем. Ед малював будинок, створював його художній портрет, а Лоррейн тим часом спілкувалася з власниками та слухала розповіді про історію місця. Після завершення роботи вони часто дарували господарям ескіз або малюнок і просили лише одне — поділитися історією будинку. Якщо розповідь здавалася цікавою, Ед створював детальнішу картину, яку вже міг продати як художню роботу.
Такі поїздки поступово перетворилися на спосіб не лише заробітку, а й збору історій про незвичайні випадки. Протягом кількох років після війни Воррени подорожували Сполученими Штатами, відвідували десятки місць і знайомилися з людьми, які розповідали про дивні явища у своїх домівках. Саме ці подорожі стали першим кроком до того, що пізніше зробить їх відомими.
Цікаво, що спочатку найбільшою скептикинею була саме Лоррейн. Попри власні незвичайні переживання у дитинстві, вона не поспішала вірити людям, які розповідали про привидів.
Пізніше вона згадувала, що спочатку вважала більшість очевидців людьми з дуже бурхливою уявою, проте роки подорожей змінили її думку. Лоррейн звернула увагу на одну деталь, що люди, які ніколи не знали одне одного та жили на різних кінцях країни, дуже часто описували схожі явища, наприклад, однакові запахи, холодні зони у будинках, дивні голоси, силуети та незрозумілі шуми. На її думку, така кількість схожих історій не могла бути простим збігом. Саме тоді вона остаточно переконалася, що надприродні явища можуть бути реальними.
Народження легенди
1952 році подружжя заснувало організацію, яка називалася «Товариство психічних досліджень Нової Англії» («New England Society for Psychic Research») — саме вона згодом стане найстарішою організацією США, яка займалася дослідженням паранормальних явищ, розповіло видання Yahoo! Movies.
Ед називав себе демонологом-самоучкою, а Лоррейн виконувала роль ясновидиці та медіума. Він документував, аналізував і спілкувався зі священнослужителями, вона, за власними словами, намагалася відчути присутність невидимих сил і встановити контакт із духами.
Невдовзі у їхньому будинку у Монро, штат Коннектикут, з’явився справжній музей окультизму. Тут вони зберігали предмети, які вважали пов’язаними з прокляттями, демонічними проявами та полтергейстами. Саме сюди згодом потрапить знаменита лялька Аннабель — експонат, який стане одним із символів їхньої діяльності.
Проте справжня світова слава чекала на Ворренів лише через два десятиліття. Саме у 1970-х роках вони візьмуться за справи, які назавжди змінять історію дослідження паранормальних явищ.
Найвідоміші справи, які зробили Ворренів легендами
Видання Medium розповіло, що до початку 1970-х років Ед і Лоррейн Воррени вже були добре відомими серед католицьких священників, місцевих поліціянтів і родин, які повідомляли про незрозумілі явища. За їхніми словами, телефон майже не замовкав, адже люди з різних куточків США просили про допомогу після дивних подій у своїх будинках. Більшість цих випадків так і залишилися маловідомими, однак кілька розслідувань назавжди змінили їхню репутацію та зробили подружжя найвідомішими дослідниками паранормального у світі.
Лялька Аннабель
Сьогодні ім’я Аннабель знають навіть ті, хто ніколи не цікавився містикою. Однак реальна історія значно відрізняється від тієї, яку показали у фільмах. 1968 року студентка медичного коледжу Донна отримала від матері подарунок — звичайну ганчір’яну ляльку Raggedy Ann. Спочатку вона стала звичайною прикрасою квартири, яку Донна ділила зі своєю подругою Енджі.
Однак, через деякий час дівчата почали помічати дивні речі. Лялька змінювала своє положення. Вранці її залишали на ліжку, а ввечері знаходили на дивані чи в іншій кімнаті. Спочатку вони пояснювали це власною неуважністю, однак незабаром випадки стали повторюватися дедалі частіше.
Потім з’явилися записки. На невеликих клаптиках пергаментного паперу хтось залишав повідомлення на кшталт «Допоможіть нам» («Help us») або «Допоможіть Лу» («Help Lou»). Проблема полягала у тому, що такого паперу у квартирі взагалі не було.
Пізніше один із друзів дівчат, Лу, заявив, що прокинувся серед ночі та побачив ляльку біля власних ніг. За його словами, вона повільно піднялася до грудей, після чого він відчув сильний тиск і не міг поворухнутися. Наступного дня чоловік виявив на тілі довгі подряпини, походження яких не зміг пояснити.
Налякані дівчата звернулися до медіума. Після сеансу їм повідомили, що у ляльці живе дух семирічної дівчинки, на ім’я Аннабель Гіґґінс, яка нібито загинула на місці, де збудували будинок.
Донна та Енджі пошкодували «дитину» та дозволили духу залишитися у ляльці. Саме тоді, як стверджували Воррени, ситуація різко погіршилася. Після звернення до подружжя Ед заявив, що всередині ляльки перебуває зовсім не дух дитини. На його думку, це була демонічна сутність, яка лише вдавала безневинну дитину, щоб отримати довіру людей. Воррени переконали власниць позбутися ляльки та забрали її до себе.
Коли вони поверталися автомобілем додому, то, за власними словами, кілька разів ледь не потрапили в смертельну аварію. Ед розповідав, що машина почала поводитися дивно, а саме, двигун глухнув без причини, кермо ставало некерованим, а гальма працювали із затримкою. Він окропив ляльку свяченою водою, після чого проблеми припинилися.
Читайте также: Собака героїчно загинула у сутичці з вовком, захищаючи свого дворічного господаря — фото
Пізніше Аннабель помістили у спеціальну дерев’яну шафу зі склом. На дверцятах з’явився напис:
«Увага. Категорично заборонено відкривати» («Warning. Positively Do Not Open»).
Саме ця шафа стала найвідомішим експонатом музею окультизму Ворренів.
Амітивілль
Якщо Аннабель принесла Ворренам популярність серед прихильників містики, то історія будинку в Амітивіллі зробила їх знаменитими у всьому світі. 13 листопада 1974 року 23-річний Рональд ДеФео молодший розстріляв шістьох членів власної родини у будинку на Оушен Авеню.
Через рік будинок придбала сім’я Лутц. Вони прожили там лише 28 днів. Після втечі Джордж і Кеті Лутц заявили журналістам, що у будинку відбувалися жахливі речі. За їхніми словами, вони регулярно чули кроки, двері самі відчинялися серед ночі, температура у кімнатах різко падала, а стіни вкривалися невідомою слизькою речовиною. Джордж розповідав, що щоночі прокидався рівно о 3:15 — приблизно у той самий час, коли сталися вбивства родини ДеФео.
Саме тоді до справи долучилися Ед і Лоррейн, вони відвідали будинок разом із телевізійною групою та кількома дослідниками. Лоррейн пізніше стверджувала, що ще на порозі відчула надзвичайно сильний негативний вплив. За її словами, у будинку панувала настільки важка атмосфера, що вона відчула фізичний біль.
Під час фотографування один із журналістів випадково зробив кадр, на якому, як стверджували прихильники Ворренів, було видно хлопчика з яскравими світлими очима, який визирав із дверного отвору. Це фото стало одним із найвідоміших зображень в історії паранормальних досліджень.
Попри величезний резонанс, саме справа Амітивілля принесла Ворренам і найбільше критики. Скептики неодноразово заявляли, що історія була вигадана для продажу книги та подальшої екранізації. Деякі учасники подій навіть стверджували, що окремі епізоди обговорювалися заздалегідь із письменником Джеєм Енсоном.
Воррени категорично заперечували ці звинувачення та до кінця життя наполягали, що сім’я Лутц пережила справжню демонічну активність.
Родина Перрон
У 1971 році Роджер і Керолін Перрон разом із п’ятьма доньками переїхали до старої ферми в містечку Гаррісвілл. Перші тижні здавалися звичайними, проте потім почалися дивні події, наприклад, двері відчинялися самі собою, годинники зупинялися, предмети змінювали місце, будинок наповнювали незрозумілі запахи, а діти говорили про людей, яких ніхто інший не бачив.
Особливо часто сім’я згадувала жінку, яку вважали духом Батшеби Шерман — вона жила у XIX столітті, навколо неї існувало багато місцевих легенд.
У 1973 році Перрони звернулися до Ворренів. Подружжя відвідувало ферму багато разів, Лоррейн стверджувала, що відчувала присутність одразу кількох духів, а один із них був надзвичайно агресивним.
За словами очевидців, під час одного із сеансів Керолін Перрон впала у стан трансу, почала говорити незвичним голосом і поводилася так, ніби втратила контроль над собою. Саме цей епізод став основою кульмінаційної сцени фільму «Закляття» 2013 року.
Однак пізніше сама сім’я Перрон наголошувала, що реальні події значно відрізнялися від кіноверсії. Багато драматичних сцен були художньою вигадкою режисерів, хоча загальну атмосферу страху, за словами членів родини, фільм передав досить точно.
Енфілдський полтергейст
У будинку сім’ї Годжсон на Грін-стріт у районі Енфілд, Північний Лондон, наприкінці серпня 1977 року почали відбуватися події, які згодом стали однією з найвідоміших історій про полтергейстів у світі.
Усе почалося, коли 47-річна мати-одиначка Пеггі Годжсон повідомила, що у будинку чути дивний стукіт, а меблі нібито рухаються самі по собі. За її словами, родина бачила, як предмети пересувалися без видимої причини, а у кімнатах з’являлися незрозумілі звуки.
Найбільшу увагу привернула 11-річна донька — Джанет Годжсон. Свідки стверджували, що у дівчинки часом була незвичайна поведінка, вона говорила зміненим голосом, а також що в її присутності відбувалися дивні явища.
Історія швидко привернула увагу ЗМІ. Журналісти відвідали будинок, а фотографи та дослідники намагалися зафіксувати те, що відбувалося. Серед тих, хто вивчав випадок, був дослідник паранормального Моріс Гросс із Товариства психічних досліджень Великої Британії.
Ед і Лоррейн Воррени також відвідали будинок у 1979 році та заявили, що вважають цей випадок пов’язаним із надприродними силами. Проте їхня участь у всьому була короткою, а не основною, як це пізніше показали у фільмі.
Будинок Снедекерів
У 1980-х роках Воррени стали відомими завдяки справі сім’ї Снедекерів у Коннектикуті. Сім’я стверджувала, що після переїзду у колишній похоронний будинок почалися надзвичайні події.
Воррени заявили, що будинок мав темну історію та що там могли бути прояви демонічної активності. Ця справа стала основою для книги та пізнішого фільму «Привиди в Коннектикуті» («The Haunting in Connecticut»).
Однак саме ця історія стала однією з найсуперечливіших у спадщині Ворренів. Деякі учасники подій пізніше висловлювали сумніви щодо точності описів, а письменник Рей Гартон, який працював над книгою, говорив про перебільшення та драматизацію матеріалу.
Музей окультизму Ворренів
Ед і Лоррейн Воррени створили приватну колекцію предметів, які, за їхніми словами, були пов’язані з паранормальними випадками, якими вони займалися протягом десятиліть розповіло видання The PopVerse.
Колекція зберігалася в їхньому будинку у місті Монро, та згодом стала відома як Музей окультизму Ворренів. Він був створений наприкінці 1950-х років і вважався одним із найвідоміших приватних зібрань предметів, пов’язаних із дослідженнями надприродного.
За словами Ворренів, у музеї зберігалися речі, які вони вважали «небезпечними» чи пов’язаними з негативною енергією. Серед експонатів були предмети, які вони збирали під час розслідувань, наприклад, старовинні артефакти, окультні символи, книги, маски, іграшки та речі, які, за їхніми твердженнями, мали незвичайну історію.
Для прихильників Ворренів музей був своєрідним архівом їхньої роботи — місцем, де зберігалися предмети, які вони вважали матеріальними слідами паранормальних випадків. Для скептиків ця колекція була прикладом того, як предмети з містичними історіями можуть набувати нового значення через розповіді, медіа та популярну культуру. Вони зазначали, що самі предмети не мають науково підтверджених доказів надприродного походження, а їхня сила часто базується на історіях, які створюються навколо них. Попри суперечки, музей став важливою частиною спадщини Ворренів — місцем, де перетнулися віра, страх, легенди та сучасна культура жахів.
Музей був закритий для відвідувачів у 2019 році після смерті Лоррейн Воррен через проблеми з дозволами та зонуванням. Частина предметів залишилася під опікою родини та організації, пов’язаної з Тоні Сперо.
Останні роки Еда і Лоррейн
До кінця життя Ед і Лоррейн Воррени залишалися однією з найвідоміших пар у світі досліджень паранормального, розповіло видання All that`s Interesting.
Ед Воррен помер 23 серпня 2006 року у віці 79 років після тривалих проблем зі здоров’ям. Останні роки він уже не проводив активних виїзних розслідувань так часто, як раніше, але залишався пов’язаним із роботою родини та підтримував інтерес до справ, які вони збирали протягом десятиліть.
Після смерті Еда Лоррейн продовжила представляти їхню спільну спадщину. Вона брала участь у лекціях, інтерв’ю та публічних заходах, де розповідала про їхні найвідоміші справи.
Лоррейн також залишалася пов’язаною з організацією «Товариство психічних досліджень Нової Англії» — групою, яку вони з Едом заснували у 1952 році. Після смерті Еда роботу організації продовжили їхні близькі, зокрема зять Тоні Спера.
Лоррейн Воррен померла 18 квітня 2019 року у віці 92 років. Після її смерті представники родини заявили, що продовжать зберігати архіви, музейні предмети та матеріали, пов’язані з діяльністю Ворренів.
Протягом життя Ед і Лоррейн стали символами американського інтересу до паранормального. Їхня спадщина залишається суперечливою. Для прихильників вони були піонерами дослідження надприродного, які десятиліттями допомагали людям, які стикалися з незрозумілими явищами. Для критиків, стали прикладом того, як моторошні історії можуть перетворюватися на популярну культуру, комерційні проєкти та міфи, які важко відділити від реальних подій.
Попри суперечки, вплив Ворренів на жанр жахів, документальне кіно та масову культуру залишається величезним. Їхні імена назавжди пов’язали з історіями про привидів, демонів і пошуком відповіді на питання, де проходить межа між вірою та доказами.
Читайте также: Собака героїчно загинула у сутичці з вовком, захищаючи свого дворічного господаря — фото
