Зоя Нікітюк, журналістка та упорядниця сімейних спогадів у формі мемуарів, підготувала надихаючу добірку для ТСН.ua.
Читайте также: Засіб для миття посуду може зіпсувати ці 5 речей: що краще ним не мити
«Шлюб у морі», Софі Елмгірст, STRETOVYCH
Продати будинок, звільнитись з роботи, купити яхту та відплисти в Нову Зеландію. Інколи хочеться зробити саме так, але поки що подібний план відкладаю. На відміну від подружжя Бейлі з Англії. У 1970-ті роки вони зробили саме так. Скажена ідея прийшла в голову дружині, вона надихнула на це чоловіка. Моріс за книгами вивчав, як прокладати маршрути, ловити вітри-пасати, орієнтуватись в океані за зорями, якщо щось піде не так. Мерелін готувала усе необхідне, включно з купівлею 500 банок з їжею. У 1972 році вони відпливли від берегів Англії, не плануючи повертатись. «Люди, що вважали себе мудрими та розсудливими, насміхалися з нас або поблажливо всміхалися….», — писав Моріс.
Коли до Галапагоських островів залишалось «майже нічого» 600 кілометрів, в яхту врізався… кит. Судно пішло під воду. Подружжя встигло спустити човен й зібрати деякі речі. Цікаво, що серед схопленого було кілька книг, щоденники й фотоапарат. Моріс і Мерелін опинились у Тихому океані на… 118 днів.
Далі не буду вам нічого розповідати, бо цей дебютний роман британської журналістки Софі Елмгірст потрібно прочитати. Вона опрацьовували архівні дані, шукала інформацію про подружжя у ЗМІ, читала їхні книги, аби якомога повніше передати всі переживання пари під час такої пригоди у морі. Я проковтнула «Шлюб у морі» за кілька вечорів. І досі шкодую, що ці 254 сторінки настільки швидко закінчились. Це книга про любов і віру в краще.
«Остання дівчина», Надя Мурад, «Бородатий Тамарин»
У 2023 році автор цієї книги приїздила в Україну, зокрема відвідала Київщину. Надя стала символом боротьби з сексуальним насильством у збройних конфліктах. Оскільки ці жахіття пережила на власному досвіді. Бойовики ІДІЛ взяли дівчину в полон і зробили своєю сабією — сексуальною рабинею, яка передавалась із руки в руки. Її матір і братів вбили, дівчат-родичок також зробили рабинями, село знищили. На землю Наді Мурад прийшли «не люди, а знаряддя смерті».
«Остання дівчина» — її автобіографія. 33-річна Надя єзидка родом із села Кочо. Нині іракська активістка. «Геноцид не відбувається сам по собі. Його планують». Так у передмові до книги написала Амаль Клуні, правозахисниця (за сумісництвом дружина Джорджа Клуні). І це правда. «Операція» зі знищення та приниження планувалась. Її учасниками також стали сусіди, з якими Надіна родина прожила пліч-о-пліч. Виявилось, що ці милі люди насправді зовсім не люди.
Читайте также: Сусіди дивуються, звідки стільки огірків: одне просте поливання змушує кущі плодоносити до самої осені
Історія Мурад затягує з перших сторінок, бо цікаво написана й добре перекладена. Читати книгу нелегко, бо автор у деталях розписує, як весь цей жах починався, тривав і чим завершився особисто для неї. Але «Остання дівчина» — книга про надію, яка повинна бути навіть у суцільній темряві насилля й терору.
«Ті, кого любиш», Вікторія Гіслоп, «Нора Друк»
Давньогрецьку історію я більш менш пам’ятаю зі школи. А от про сучасну зовсім нічого не знала, як виявилось. Наприклад, про те, що у 1930-ті роки в Греції дітей та молодь залучали у такий собі аналог Гітлерʼюґенд — Ethniki Organosis Neoleas (EON). Або що на острові Макронісос існував табір, в якому утримувались греки, які симпатизували комуністам. Популярність цієї політичної сили в країні можна виправдати тим, що після Другої світової війни чимала кількість колабораціоністів жила собі своє життя без покарання, звільнення чи осуду. Прихильники лівих поглядів виступали проти подібної несправедливості.
Якщо людина хотіла з табору вийти й перервати постійні тортути, мала підписати т. з. «ділосію». Своєрідний лист розкаяння, який зачитувався у церквах, зі згадкою прізвища підписанта.
Добра обізнаність з історією Греції, її традиціями, кухнею та любов до цієї країни відчувається у творі Гіслоп. Письменниці вдалося написати про те, як родину можуть розділити політичні погляди, різні цінності, як майже неможливо склеїти те, що було «розірвано» із-за війни. «Окупація позаду, а от війна — ні». Але попри все «ті, кого любиш, ніколи не вмирають».
Читайте также: Громада на Закарпатті просить Президента захистити місцевий бізнес від тиску силовиків
