У житті Лесі Українки (справнє ім’я Лариса Косач-Квітка) знаковими були чотири знайомства. Кого ж любила Леся Українка, і що дали їй ці стосунки?
Читайте также: Кривий Ріг — у місті двоє загиблих через атаку РФ
ТСН.ua зібрав цікаві факти про особисте життя письменниці. Деякі з наведених фактів вам точно відомі, а деякі, можливо, ви прочитаєте вперше.
Леся Українка і перше кохання
Батьки Лариси Косач вважали, що всі залицяльники не були гідними стати частиною їхньої поважної родини. Мати Лесі Українки — Олена Пчілка — вважала, що донька заслуговувала лише найбагатшого та найінтелігентнішого чоловіка.
Першим коханням письменниці став друг старшого брата поетки — Максим Славінський, з яким вона познайомилась, коли їй було 15 років. Проте справжньою парою Леся і Максим так і не стали. Пізніше письменниця згадувала його в листах.
Максим одружився з іншою, мав політичну карʼєру в УНР. Потім змушений був втікати від переслідувань. Його арештували і помер він після катувань у вʼязниці в Києві.
До слова, мама Лесі Українки недолюблювала Максима — вважала його лінивим, недостойний її доньки та їхньої родини.
Симпанія до грузина Нестора Гамбарашвілі
Коли Лесі Українці було 24 роки, вона захопилася грузином — Нестором Гамбарашвілі. Його виключили з Московського університету, він поновився на навчання у Київському. Косачі тоді жили біля київського Ботанічного саду, і Нестор навчав дітей іноземних мов.
Він часто фігурував у її листах того часу. Леся відзначала його «кротость і терпіння» та не стримувала емоцій, очікуючи його повернення після літніх канікул у 1896-му.
Сам Гамбарашвілі у спогадах згадував родину Косачів як «високо культурну, демократичну та сердечну», а стосунки з Лесею Українкою «особливо хорошими та товариськими». Він навіть привіз Лесі з Грузії кинджал на її прохання.
Однак ця симпатія тривала недовго. Коли Лариса поїхала на чергове лікування до Ялти, Нестор Гамбарашвілі одружився з русифікованою грекинею. Зраду коханого Леся Українка переживала важко.
На могилі Лесі Українки він побував аж через 60 років — 1958 року.
«Сум і туга давили мені груди, багато миттєвостей нашої дружби спливали й проносились в пам’яті. Було тяжко-тяжко, до сліз, які мимоволі котилися по обличчю», – зізнавався він у своїх спогадах.
Сергій Мержинський — кохання всього життя Лесі Українки
Леся Українка мала кілька чоловіків за життя. Проте справжнім, сильним і водночас трагічним коханням поетеси був Сергій Мержинський — білоруський марксист. Вони познайомилися в Ялті, куди обидва приїхали лікуватися: вона — від туберкульозу кісток, він — від туберкульозу легень.
Проте новий друг поетеси не відповідав їй взаємністю. Він не приховував від письменниці, що кохає іншу жінку.
Сама поетеса про ці стосунки писала: «Се нічого, що ти не обіймав мене ніколи, се нічого, що між нами не було і спогаду про поцілунки, о, я піду до тебе з найщільніших обіймів, від найсолодших поцілунків! Тільки з тобою я не сама, тільки з тобою я не на чужині. Тільки ти вмієш рятувати мене від самої себе».
З часом стан Мержинського почав погіршуватися. Попри невзаємне кохання та свій слабкий стан, Леся вирушає до Мінська і не відходить від коханого ні на хвилину.
«Все, все покинуть, до тебе полинуть,
Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!
Все, все покинуть, з тобою загинуть,
То було б щастя, мій згублений світе!»
Сергій Мержинський помер на руках Лесі Українки. Смерть коханого стала величезним ударом для поетеси. Вона до кінця своїх днів носила одяг чорного кольору, хоча й за кілька років після похорону чоловіка свого серця вийшла заміж за іншого.
Читайте также: Макгрегор за хвилину програв перший бій в UFC після 5-річної паузи
Любов до жінки
Про якісь особливі стосунки Ольги Кобилянської та Лесі Українки сьогодні знають навіть ті, хто й тексти їхні хіба в школі колись читав.
1901 року, після смерті Сергія Мержинського, Лариса Косач їде в гості саме до Ольги Кобилянської, аби знайти у неї розраду в момент страшної трагедії.
Ользі Кобилянській приписували роман із Лесею Українкою або ж називали їхню дружбу «лесбійською платонічною любов’ю» — через ніжні звертання у листах заявляли, що між письменницями начебто було щось більше за дружбу.
Подруги виробили особливий стиль звертання в третій особі — «хтось біленький» і «хтось чорненький», «хтось» і «хтосічок».
«Хтось і першого, і другого, і завжди-завжди готовий привітати когось чорненького ніжними словами і ще ніжнішими пасами, от через те не може посилати гратуляцій, бо знає, що хтось невеселий тепер і не того хоче», — вітає Леся Ольгу з новим, 1902 роком. Завершується цей лист словами: «Хтось когось хотів би поцілувати, і погладити, і багато чогось сказати, і багато подивитися, і багато подумати…».
Дотепер збереглося лише 59 листів епістолярію Лесі Українки та Ольги Кобилянської: 55 листів до Ольги Кобилянської та всього 4 адресовані Лесі Українці.
«Чи хтось чує, як його хтось любить? Хтось його так високо ставить в думці своїй і так заздро боронить від всього, що може вразити чи образити. Нехай хтось не зневажає себе, нехай хтось плаче, коли йому тяжко, але нехай не катує себе, бо комусь іншому болить від того, дуже болить… Ні, ні, хтось тільки зробить паси дуже-дуже ніжно і не буде вже нічого казати, а хтось і так буде знати чиїсь думки», — писала Леся Українка.
Життя у шлюбі із Климентом Квіткою
Познайомилися вони 1898 року в Києві на одному з вечорів університетського літературно-артистичного товариства. Уже відому поетесу зацікавив юнак, закоханий в українську народну пісню. Спільне перебування у верховинському селі Буркуті, делікатність і самовіддана турбота Квітки повернули згорьованій жінці радість.
Климент Васильович був молодший від Лесі на 9 років.
Мати Лесі була категорично проти усіляких відносин дочки «з якимось жебраком», як вона презирливо називала Климента Васильовича. Він був людиною м’якою за характером, замкнутою, сором’язливою, яка пережила в дитинстві глибоку особисту драму — Климент виріс в прийомній сім’ї, куди постійно приходила його рідна мати з погрозами забрати дитину.
Влітку закохані у Києві без розголосу одружилися.
Повідомлення про своє одруження стало великою несподіванкою для близьких.
Того ж дня, 25 липня, Леся написала мамі листа:
«…Люба мамочко! Справа скінчена — ми звінчались сьогодні, в 1-й годині дня. Знайшли попа, що порадив коротший спосіб без оглашеній. Хоч сяк, хоч так дивитись на сей обряд, то все можна сказати: grace a Dieu c’est fini.Ми не запрошували нікого, крім свідків… Я не кликала нікого з церкви до нас, бо думала, що Кльоні (Климентію) краще скоріше перейти від урочистого до звичайного… Він… втомлений попередньою турботою та й відправою (ми в далекій церкві вінчались)… Більше не пишу, бо втомлена і мушу чимось зайнятись, аби вернути вагу душевну».
Лесина мати була категорично проти всіляких відносин її дочки «з якимсь жебраком», як вона презирливо називала Климента. Ба більше: вона стверджувала, наче він є «безчесною людиною, що одружується з грошима Косачів-Драгоманових».
Останні роки подружжя прожило в Грузії. Це був непростий період, хвороба Лесі прогресувала, Квітка також часто хворів і страждав від нелюбої роботи в суді. Майже в кожному листі до рідні Леся скаржилась на безгрошів’я.
На жаль, залишилися досить скромні свідчення про перебування Лесі Українки в Грузії. Літературне ім’я Лесі Українки в Грузії не було відомим, а оточення — мистецьким. Сімейне життя погіршуввалося зрадами Климентія на тлі хвороби Лесі. Страждання ускладнювалось постійними переїздами, чужим середовищем і затяжною фінансовою скрутою.
Коли вона померла, Квітці було лише 33 роки. Він прожив довге життя, став видатним етнографом, пережив сталінські табори у 1934-1936 роках, у 65-річному віці одружився вдруге з піаністкою Галиною Кащеєвою, молодшою від нього на 40 років.
Раніше ми писали про те, хто з жінок полонив серце Тараса Шевченка. Більше про це читайте у новині.
Читайте также: РФ кошмарила безпілотниками обласний центр — які наслідки і що відомо
