Ідея, що десь можуть існувати інші світи турбує людство довше, ніж існують сучасні телескопи. Кожне нове відкриття, здається, не наближає до ясності, а підштовхує до нових роздумів. Якщо в кіно достатньо вдалого сценарію, то науці потрібен доказ.
Читайте также: Аліна Гросу показала підрослого 3-місячного сина і похизувалась його кумедними досягненнями
Сонце має свою систему. Чому інші зорі не можуть мати власні? Але як це довести? Астрономи довго шукали не самі планети, а їхній ледь помітний вплив: маленькі зміни в русі, коливання спектральних ліній, сигнали, які легко було сплутати з похибкою інструмента або активністю самої зорі.
У 1995 році швейцарські астрономи Мішель Майор і його тодішній аспірант Дідьє Кело повідомили про відкриття 51 Pegasi b — першої підтвердженої планети біля зорі, схожої на Сонце.
Через двадцять чотири роки Майор і Кело розділили половину Нобелівської премії з фізики за відкриття екзопланети біля зорі сонячного типу. Іншу половину премії отримав канадсько-американський космолог Джеймс Піблз — за теоретичні відкриття у космології.
51 Pegasi b була не «другою Землею», яку так любить уявляти масова культура, а газовим гігантом, розташованим дуже близько до своєї зорі. Один рік там триває лише кілька земних днів. Це відкриття змусило астрономів переглянути уявлення про те, як формуються і змінюються планетні системи.
ТСН.ua вдалося поспілкуватися з Нобелівським лауреатом Дідьє Кело, який зараз працює у кількох провідних освітніх та наукових закладах, поєднуючи викладання та дослідження. Він також є засновником-директором Центру походження та поширення життя у ETH Zurich (Швейцарія). Ми спілкувалися з дослідником під час 75-ї Зустрічі нобелівських лауреатів у Ліндау.
Життя на інших планетах як наступне велике питання
Під час міждисциплінарної дискусії «Чому ми тут, чому ми живемо і чому ми помираємо» Дідьє Кело розмірковував про пошук життя за межами Землі, походження життя та майбутнє космічних досліджень. Він зауважив, що найбільше його непокоїть не те, чи людство зможе знайти відповідь на питання про існування життя за межами Землі, а чи вистачить для цього часу
«Ми майже нічого не знаємо навіть про те, що лежить на глибині 20 сантиметрів під поверхнею Марса. Уявіть, що ви відправили посадковий модуль на Землю, він приземлився десь у Сахарі чи пустелі Атакама, а потім ви зробили висновок, що Земля — це пустельна планета. Це було б хибним висновком. Я думаю, що ми лише на початку цього шляху. Моє єдине занепокоєння зараз полягає в тому, чи наше суспільство проіснує достатньо довго, щоб створити технології, які дозволять знайти відповідь. Адже ми їх створимо. Питання лише в тому, чи матимемо для цього час», — такий приклад він навів широкій публіці.
Розмова ж з ТСН.ua почалася з екзопланет, але швидко стала ширшою. Кело говорив не лише про інші світи, а й про те, як учені ставляться до помилок, чому не можна сліпо довіряти жодному інструменту, як штучний інтелект уже змінює дослідження і чому майбутнє науки залежить не тільки від телескопів, а й від того, як суспільства ставляться до освіти, фінансування і свободи думати складно.
Тому перше, про що ми запитали Кело, стосувалося того, чи змінилося головне питання. Раніше людство хотіло знати, чи існують інші світи. Тепер, здається, важливіше інше: чи готові ми зрозуміти, що можемо там знайти?
Кело погоджується з такою рамкою. «Думаю, це правильно. Питання щодо існування подібних планет уже вирішене. Є багато планет, які обертаються навколо інших зір, у цьому немає сумніву, — каже він. — Тепер питання справді в тому, щоб зрозуміти їхнє різноманіття і спробувати зрозуміти Сонячну систему в цьому контексті. Ми намагаємося побачити, як наша Сонячна система вписується в загальну картину».
Для людини поза астрономією це може звучати майже буденно, але планета в зоні життя — ще не обіцянка ідеальної планети для життя. Розмір, маса, атмосфера, тип зорі, стабільність орбіти, випромінювання, геологічна активність — усе це має значення.
Кело формулює це стримано і не в сенсі фантастичного очікування, а як наукову проблему.
«Зрештою, постає питання життя: чи можемо ми щось сказати про потенціал життя на планеті, про ймовірність життя або навіть про його виявлення», — пояснює він.
ШІ ніколи не обдурить хорошого вченого
Сучасна астрономія працює з величезними масивами даних, складними моделями, автоматизованими системами і дедалі частіше — зі штучним інтелектом.
Для журналістів і читачів тема ШІ часто звучить тривожно. Ми знаємо, що такі системи можуть помилятися, вигадувати відповіді, переконливо формулювати неправильні твердження.
«Це дуже оманливе сприйняття — ніби все є чорним або білим, — каже він. — Учений є ученим. Учений ніколи не довірятиме жодному обладнанню автоматично, особливо коли бачить щось дивне. Ніколи. Хороший учений завжди припускатиме, що обладнання може помилятися».
Це ще один різновид того, з чим наука має справу постійно: сигнал може бути реальним, а може бути наслідком способу вимірювання.
«Коли у вас є інформація, ви можете поставити питання інакше, в іншому контексті, і подивитися, чи отримаєте ту саму відповідь або іншу», — пояснює Кело.
В історії астрономії було чимало випадків, коли дослідники бачили те, що хотіли побачити. «У науці були випадки, коли вчені помилялися, бо неправильно прочитали систему, — каже він. — Одне з таких відкриттів планет було просто помилковим. Телескоп давав стрибок у даних, і це створювало відчуття, що там є планета».
Але правило просте: якщо результат здається незвичним, учений має бути не менш, а ще більш пильним: «Якщо ви хочете щось побачити, ви це побачите, незалежно від того, каже вам система щось чи ні. Але хороший учений ніколи не буде обдурений системою штучного інтелекту. Ніколи. Бо він має реагувати на дані. І коли бачить щось незвичне, аномалію, він буде ще обережнішим».
У його науковому середовищі штучний інтелект уже використовують, і в його голосі немає тривоги. «Це чудовий інструмент», — вважає він.
Читайте также: РФ завдала удару по Запоріжжю: поранена дитина
Він порівнює появу штучного інтелекту з іншими технологіями, які колись теж змінювали суспільство. Комп’ютери у 1970-х, телефон, авіація — кожна з цих речей лякала, змінювала звички і водночас відкривала нові можливості. На його думку, AI належить до того самого ряду.
«Немає причини лякатися. AI — це суспільна зміна, як поява комп’ютерів у 1970-х. Це велика зміна, і ми маємо до неї звикнути. Будь-яка нова технологія потребує часу, щоб ми її перетравили і зрозуміли, що з нею робити», — розмірковує Нобелівський лауреат.
Для нього штучний інтелект — передусім програмне забезпечення, яке з часом має стати доступнішим, відкритішим і ширше розподіленим.
«Я хотів би, щоб AI був більш поширеним. Більш open source. Доступнішим для всіх. І він буде, бо це лише програмне забезпечення, нічого більше», — каже він.
Кело припускає, що такі технології можуть зробити безпечнішими транспортні системи, автоматизувати частину адміністративної рутини, зняти з людей багато роботи, яку він називає просто марною.
«На мою думку, ми могли б позбутися значної частини адміністративної рутини. Є багато роботи, яка не має сенсу. Усе це AI може робити дуже добре», — додає науковець.
Ми спитали його, чи не вбиває AI цікавість. Але Кело не погодився: «Зовсім ні. Це як телефон. Коли з’явився телефон, люди перестали зустрічатися одне з одним? Ні. Коли з’явився комп’ютер, люди перестали писати? Ні. Це просто ще один інструмент».
Потім він наводить іншу аналогію — фотографію. Коли вона з’явилася, художники могли сприйняти її як загрозу: якщо реальність можна зафіксувати камерою, що буде з живописом? Але сталося інакше. Фотографія не знищила мистецтво, а стала новою мовою. Художники почали працювати з нею, змішувати техніки, створювати нові форми.
Незалежність, гроші, допитливість: чого бракує сучасним дослідникам
Розмова про штучний інтелект швидко виходить за межі технології. Бо будь-який інструмент у науці — це не лише ідея чи код. Це ще й гроші, інфраструктура, університети, політика, доступ до лабораторій, можливість співпрацювати через кордони.
Тому я запитую Кело про сучасну ситуацію в науці: скорочення фінансування у США, політичний тиск, обережність у міжнародних співпрацях. Він відповідає без драматизації, але доволі прямо.
«Скорочуючи фінансування, по суті впливає передусім на самі США. Вони стріляють собі в ногу, бо це зменшить вплив американської науки», — каже він.
Кело уточнює: йдеться не про всю американську науку, а про напрями, які не збігаються з політичним порядком денним. Зокрема про дослідження клімату і глобального потепління. Але наслідки, на його думку, все одно будуть відчутними. «Це знизить якість фінансування у США. Але вони не єдині, хто займається наукою», — додає він.
Він очікує, що більше лауреатів з’являтиметься з Китаю, Індії, країн Південно-Східної Азії — там, де зростають інвестиції в освіту, дослідження і наукову інфраструктуру. Потенціал, на його думку, є і в Африці, але умови для роботи там досі часто не дозволяють людям робити дослідження такого рівня.
Коли я запитую, чи готова Європа більше інвестувати в науку, Кело відповідає позитивно, але з застереженнями. «Система ЄС — дуже хороша. Вона багато допомагає тому, щоб європейська наука відбулася», — впевнений він.
Саме тому він шкодує про Brexit: на його думку, Велика Британія допомагала Європі рухатися в бік більшої відкритості й конкурентності.
Коли ми питаємо, наскільки незалежним він почувається у своїх дослідженнях, Кело відповідає без романтизації. «Думки інших мене не дуже хвилюють. А от фінансування, звісно, хвилює, бо вам потрібні гроші. Треба мати переконливі аргументи, щоб їх отримати», — каже він.
Потім додає: повної незалежності в науці майже не буває. Іноді питання надто складне, іноді бракує часу, іноді — потрібних навичок або ресурсів. Але в його галузі, каже Кело, дослідник усе ж має головне — можливість обирати напрям.
Наприкінці я запитую Кело про молодих учених у Ліндау. Формат зустрічі побудований саме навколо цього діалогу: лауреати приїжджають не лише виступати з лекціями, а й говорити з молодими дослідниками з різних країн. Його відповідь несподівано проста — за короткі розмови на 10–15 хвилин неможливо по-справжньому зрозуміти чиєсь дослідження.
«Вони всі чудові науковці. У них є енергія і молодість. У них є цей апетит до науки. Це прекрасно, — каже Кело. — Я постійно кажу їм: робіть те, що хочете. Хтось буде успішним, хтось — менше. Але саме вони показують, куди рухається майбутнє».
Для Кело наука не є простором остаточних відповідей. Навпаки, кожна відповідь лише змінює масштаб незнання. Машині можна доручити обчислення, пошук закономірностей чи частину рутинної роботи. Але не можна доручити головне — вирішити, яке питання справді варто поставити. І дедалі важливішою здається можливість зберегти здатність дивитися на науку із допитливістю, сумнівом і достатньою свободою обирати свій шлях.
Читайте также: У сусідній країні оголошували тривогу через атаку РФ на Україну: подробиці
